Зарубежная поэзия

Ти брав мою руку... часто всміхався...
Ти завжди казав, що я від всіх краща...
Ти слово промовивши прямо у вічі
Вдихав в мене радість... і мабуть би навіки...
Та просто нічого безплатно на довго немає.
І всі ті прохання, нездійснені мрії...
Пустенькі словечка і марні надії...
Усе ти пустив, не сказавши нічого
І вітер давно вже розвіяв останню розмову.
І ти вже давно мене позабув
Бо поруч твій "ангел" новий...
Вона... довгонога брюнетка...
Сміється все з жарту... говорить приємно...

Зірки, провидці ночі, знову світять.
Їх дивне сяйво манить і п’янить.
І знову мої очі їх помітять,
щоб нагадати, як чудово жить!

Земля не спить – вона говорить з небом.
Між ними відстаней і перешкод нема.
Їх розуміти – все, що зараз треба.
Ця тиха ніч далеко не німа...

Вслухаюсь в тишу, з темнотою вінчану.
Вдивляюсь в плетиво небесних ліхтарів.
Мільйони їх, прекрасних, ще не злічені -
мільйони знаків, загадкових слів.

Мигтять зірки. І хто їх там запалює?
Щоночі розкидає над...

Неможливо спинити час.
Ми не в силах його спинити.
Та він може спинити нас,
у безмежжі своїм втопити.

Не пустити в майбутній день,
на вчорашній струні лишити,
щоб під звуки старих пісень
ми ніщо не могли змінити.

Щоб ми вранці були такі ж,
як і вісім годин до того.
Не мудріше і не сміливіш,
не навчившись чогось нового.

Не знайшовши свою мету.
Не відкривши потрібні двері.
Залишивши любов святу
існувати лише на папері...

Не можливо спинити час.
Загубитися в часі можна...

Я не засну, якщо ти не прийдеш
і біль не заспокоїш мій глибокий,
крізь відстані мені не принесеш
в долонях-крилах довгожданний спокій.

Це можеш тільки ти, лиш ти один –
мене порятувати від будення...
Спинити плин настирливих хвилин
і повернути втрачене натхнення.

Я так тебе чекаю!.. Я тону
у загрубілих сутінках кімнати.
Без тебе цю пітьму не прожену.
А сили ледве вистачить чекати...

Зійди до мене, Бога посланець!
Покинь своїх висот небесні храми.
Ти ж бачив біль закоханих...

Папа Вильям, ты же стар, папе юноша сказал,
Но, плюя на старость лет, ты стоишь на голове!
В мою юность, был ответ, я считал, что это вред,
Повредить я мог мозги, но теперь мозгов-то нет!

Ты же стар, сказал юнец, растолстел уже в конец,
Скачешь же, как молодой, расскажи-ка, что с тобой?
В мою юность все суставы мазал я одним составом,
Что по шиллингу коробка, не продать тебе немного?

Ты же стар, и твои зубы не годны для пищи грубой,
Вроде так, но ты как юный гуся съешь с костьми и...

Так, я не пишу давно вершів,
Чому? Напевно болю було мало,
тепер, так вистачить цого,
напевно, кожному б на цій землі роздала.
Моя любов така примхлива діва,
Від неї я літаю наче птах,
а то ось так болить десь зліва,
Та люди кажуть, що це страх.
В моїх очах немає радостї, Вона,
кудись поділась, може і втекла.
Годинами дивлюсь на небо,
там хмаринки,
Та ім так холодно самим,
Я розумію іх , бо часто, на одинці
я залишаюсь з світом що німий.
Так,є кохання, воно – моє диво,
Та...

Tratando vivir en la realidad
Que muerde fuertemente,
Buscando la luz de entera Verdad,
Esta andando la gente…

Planchados por atracciones
En extran`os juegos del mundo,
Aspiran las ilusiones
Bajo su densidad profunda…

Le faltan palabras Divinas,
En giros de vida y muerte,
Estan buscando caminos,
Rezan por la suerte…

Y llora el Corazon,
Y pide consejos el Alma,
Son`ando de Su Razon,
Que llene con luz y calma…

Занурення у тебе. Завороження.
Замріяння. Задивлення. Безсоння.
Пробудження. Прозріння. Розтривоження.
Безмежність миті. Вічності безодня.

Наповнення тобою. Насолодження.
Розпалення жагою. Розгорання.
Єднання. Пізнання. Нове народження.
Окрилення. Осяяння. КОХАННЯ.

Твій шлях перетинається з любов’ю.
Твій шлях перетинається з вогнем.
Мій шлях перетинається з тобою…
Ми разом той вогонь в душі несем!

Твоя любов – магічна квітка лотос.
Моя любов – лілеї ніжний цвіт.
Мій явлений міраж, твій хитрий голос
притягує мене, немов магніт!..

Мене гіпнотизуєш ти словами,
тебе ж зманила чарами очей.
І ніби струм проходить поміж нами,
розпалює жагу п’янких ночей…

І в серці тої пристрасті – без міри,
немов у грудях дикий сонця жар…
І ми під звуки...

Зміряли небо мої кроки,
торкались неземних орбіт.
І я дивилась на цей світ,
не відкривавши жодне око.

Правічне плетиво зірок
я у руках своїх тримала,
у сферах неземних літала,
в астральний кидалась танок.

Тремтіло небо під ногами...
Котилась м'ячиком Земля,
але до Сонця-короля
її прикуто ланцюгами.

Сатурна кільце золоте
я на свій пальчик приміряла,
комету за хвоста тримала
і забувала вмить про те,
що ще земне життя я мала...