Зарубежная поэзия

Усе найніжніше – від мами,
Усе найсильніше – від тата,
Не помарніла з роками
Родина дружна й завзята.
Ваш досвід навчає як жити,
Вам незгоди життєві знайомі
До вас мене тягне магнітом
До милого, рідного дому.
Хай щастя вам буде сповна
І щоб не старіли з роками
Щоб пісня лунала гучна
В хатині у тата і мами.

Твої губи кричать «не люблю»!
Мої очі благають «не йди»…
Зимний погляд я твій ловлю
В нім журби промайнули сліди
Ти говориш, що я не єдина
Що таких як я, цілий світ
Тихо плаче рясна горобина
Про останній жовтневий політ.
А здавалося, що неповторна
Що мій профіль у серці застиг
Де взялась ця реальність потворна?
Нащо зруйнував усе ти?!

За вікнами пізня осінь
І печаль обіймає мене,
Хтось літо залишитись просить,
А хтось каже «пройде», мине.
Ти тихо закриєщ двері…
Я вікна навстіж відчиню!
На землю опуститься вечір,
Впізнаю я постать твою.
Ми підемо взявшись за руки
Тихо, по мокрому листю,
Ми любимо осені звуки
І любим палітри барвисті.
У небі ключ журавлиний
Височіє так чисто-чисто,
Летить, ніби час швидкоплинний
Чи ненароком, чи може навмисно.
За вікнами осінь пізня
Дивує, чарує мене
Немов незбагненна пісня...

Дивлюся у вікно прозоре
І бачу сніг, людей нема,
І, раптом, тут з'явились двоє,
І він її так обійма...
І на душі морозно стало,
Бо ще недавно за вікном
Мене ті руки обіймали...
А може... то було все сном?!
Ні, то не сон, то - страшна казка,
Якій кінця уже нема,
А Вітер шепче: "Ну будь ласка,
( З другою він, а ти одна )
Залиш його і не втручайся,
Так краще буде вам обом,
І краще ти одна зостанься,
Залиш ти двох тих за вікном!
І "новими" поглянь очима
На той світ, що не за вікном...

Ти пішов, ти забра все з собою,
Все забрав, що пізнали ми разом,
Мені залишив лиш те,
Що гірким зветься словом "зрада".
Рвав троянди з моєї душі
На заході сонця був ти з другою,
Ті троянди тримала вона у руці,
Й на світанку була із тобою.
Ти навіть не знаєш, що ти накоїв,
Юність, закоханість звів,
Повінчав ти навіки мене з журбою,
Але не зкував з нею, ні!

Владей собой среди толпы смятенной,
Тебя клянущей за смятенье всех.
Верь сам в себя, наперекор вселенной,
И маловерным отпусти их грех.
Пусть час не пробил, жди не уставая,
Пусть лгут лжецы, не снисходи до них
Умей прощать и не кажись прощая,
Великодушней и мудрей других

Умей мечтать, не став рабом мечтанья,
И мыслить, мысли не обожествив;
Равно встречай успех и поруганье,
Не забывая, что их голос лжив.
Останься тих, когда твое же слово
Калечит плут, чтоб уловлять...

Не плюй межиочі Землі!
Не плюй в лице свїй планеті!
Не сій того, чого не схочеш жать,
Адже все сіяне пожнеться!
Чи виправдання в забутті?
Та, підкоряючись Закону,
Той сіє зерна золоті,
А той- посіяв зуб Дракона.
Розсипав сміття навкруги,
Устане- та назад не обернеться.
Що залишає по собі,
І мріє, що йому минеться.
Та не минеться нікому!
Бо вічні Космосу Закони!
Під карми владою живем
Ми від народження до скону.
Не проклинай своїх дітей,
Не сій Драконове насіння,
Яке у проклятих...

Життя-то є гра,то- реаліті-шоу,
Де кожен герой є чудовий актор.
З тобою задуже загрались ми, любий,
Тому і зашкалює в серці мінор.

Тому,що не можу я грати чудово,
Настільки красиво, як ти вчив мене.
Ти всі ті уроки провів суперово,
Та з пам*яті образ навряд чи мине.

Не можу забути ті очі блакитні,
Байдужий той погляд,що був на мені.
Не йдуть в мене з пам*яті руки ті мужні,
І мрії мої, що належать тобі.

Так сумно, що разом не будем ніколи,
Так боляче, що у житті ти...

Біла коси заплітати сонце,
Розноситься по полях вітер вздорний,
Распоясалась річка сінью повної
Так душа гуляла вшир небосхилу.

Запорошена шлях слідом диким,
Перемішати земля в тучность злаків,
Воля вольная гуде далеким криком
У горизонту колію беспроглядную.

Я Пущу коня лихого в спритність серцевий,
Підхоплена я солов'я пісню медовий,
Опрокіну чарку сонця безпечно
У джерельний омут очей обпалених.

Я скользил под откос так долго,
Что, точно, пора что-то решить.
Мне было крайне плохо так долго,
Что, верно, пора что-то решить.
Да почему же ни один из вас, люди,
Не придет и не выплеснет мою чертову жизнь.

Я сказал, сторож, сторож, сторож,
Не сбросишь ли ты свой замок к чертовой матери?
Я сказал, сторож, сторож, сторож,
Не сбросишь ли ты свой замок к чертовой матери?
Давай, дай пожить бедному парню.

Детка, детка, детка,
Не упадешь ли ты на колени?
Детка, детка, детка,
Не...