Зарубежная поэзия

Ніяковію... Ось і ти туди ж:
„А скільки заробляєш? Чом так мало?..”
Що тут казать? - Я посміхаюсь лиш.
І відшутковуюсь. Приземленно. Невдало.

Спочатку намагався вести бій:
Ви ж всі читаєте там щось зарозуміле!
Невже ж для вас то лиш до хлібу сіль?!
А власний крок? А висновки? – Несила?!

Кому життя – то лиш війна за скарб,
Той жадібність свою лиш напуває;
У меркантильності палкий азарт,
Та міри в ній, відомо же, немає.

Невже майно – це людяності мір?!
Як зветься...

Знову поруч, чомусь, ти зі мною ідеш...
Я мовчу, як завжди, а ти мелиш про щось...
Та про що, я не чую, як завжди, в решті решт...
От би змив би тебе цей дрібний тихий дощ...

Ми не пара, це ясно, але спим, чомусь, вдвох...
І ти дзвониш мені, і питаєш де я...
Хочеш знати: куди, з ким і, навіть, по що...
От би раптом тебе стерла з себе земля...

Кожен ранок я сплю, а ти будиш, і ґвалт...
Я люблю свої сни, в них так рідко є ти...
Ну навіщо мені твоїх друзів всіх знать?..
От...

Dark clouds close the sky.
There is no wish to fly.
And only dove on ledge
Can feel my lonely age.

All roads are walked by me.
There is no view to see.
And only wolf in wood
Can understand my mood.

Loneliness is out of control.
Loneliness has conquered the world.
Sadness operates my mind...
Heartlessness and closed doors I find.

The storm destroyed my soul.
There is no chasm to fall.
And only crane in pond
Can hear my song to God.

To breathe is very hard.
There is no end...

Маленьке мишенятко
Боїться сіру кішку.
І бігає тихенько,
Як вчила мама-мишка...

Осінь ткала килимок:
До листочка -- ще листок,
На сріблясту павутинку --
Діамантову краплинку.
З горобинки і шипшинки
Кольорові намистинки
Осінь радо пришивала.
Килим діткам дарувала!

Я -- маленьке мавпенятко,
Я люблю робить зарядку:
Вмить на гілочку стрибаю,
головою вниз звисаю!

Вона так щиро полюбила,
Сховала крила й загубила.
Не знала, що кохання те буває на троїх
І залишилась в пустоті сама собі.

Тріпоче вітер розвіва її волосся,
Не хоче вірить, може їй здалось все?
Крізь мокрі вії дивиться вона на світ,
Змарнівша і бліда неначе сіра тінь.

І крил нема щоб полетіти до небес,
Вона свою втрачає душу десь.
В кохання те немов у полум’я пірнула.
Сама себе у ньому позабула.

Вона…,
плаче і палає вся,
Мов з вогнем кохається.
Сльози ті мов іскорки
Тілом...

constant ben ik in trance
met jou…
gevoel, geluk, en tederheid
je bent voor mij apart..
een wonder…

Meer…

en elke kus van jou
gaat een duizend keer
geen en weer
door mijn hart…

Душа летить до тебе милий
Так стрімко, Мов би журавлі
Несуть любов мою на крилах,
Щоб ти зігрівся у житті.

Щоб не шукав нещастя в долі,
Щоб не боліло на душі,
Щоб одиноцтво мимоволі
Не зачепилось на тобі.

Щоб ти побачив, як чудово
Коли любов в тобі живе -
Це мовби пісня колискова,
Це мовби сяйво най ясне....

Буття нездарного тягар
На плечі тисне, тягне долу.
І метушіння марне в пошуках примар
Безмежжя світу застить. Виправ долю!