Серце

Втічи у степ від людської пустелі
Й насамоті уголос помолись.
Тим відчини назовні серця двері,
Нічого не жалій і не скупись.

Ось вітерець,– віддай йому всю силу,
І лють твою, і злобу хай бере,
Несамовито хай він віє-виє,
Та в тобі вже нема того, що зле...

Страхи всі з підсвідомості назовні,
За ними зійде сутінків мана,
Вона така тонка, така безкровна.
Їй треба острах? – Хай візьме сповна.

Образи, заздрість – непотрібні речі,
Тому із себе просто викинь їх;
Всі...

прoшла пора и децтва скрылось

за холмами горестьи маей

и повесне тровой укрылась

средьи слез маих дождей

прoшла и была скаротьечна

свидание мае с мечтой

я принемал ношу смеренна

окруженный скалистаю тоской

прoшла надежда мима серца

и не вашла в мой дом зимой

слабела на крестье вся вера

что пагибала льиш маей душой

прoшла весна и лета ненастала

печаль льиш длилась ва мне века

льиш грусть маю память удержала

в чисах судьбы пещинками песка

прoшлали...

Твої губи кричать «не люблю»!
Мої очі благають «не йди»…
Зимний погляд я твій ловлю
В нім журби промайнули сліди
Ти говориш, що я не єдина
Що таких як я, цілий світ
Тихо плаче рясна горобина
Про останній жовтневий політ.
А здавалося, що неповторна
Що мій профіль у серці застиг
Де взялась ця реальність потворна?
Нащо зруйнував усе ти?!

Життя-то є гра,то- реаліті-шоу,
Де кожен герой є чудовий актор.
З тобою задуже загрались ми, любий,
Тому і зашкалює в серці мінор.

Тому,що не можу я грати чудово,
Настільки красиво, як ти вчив мене.
Ти всі ті уроки провів суперово,
Та з пам*яті образ навряд чи мине.

Не можу забути ті очі блакитні,
Байдужий той погляд,що був на мені.
Не йдуть в мене з пам*яті руки ті мужні,
І мрії мої, що належать тобі.

Так сумно, що разом не будем ніколи,
Так боляче, що у житті ти...

Кому , о Господи , доступны
Твои Сионски высоты???
Тому, чьи мысли неподкупны,
Чьи целомудренны мечты.

И кто себя не через злато,
а верой в Бога оправдал,
Не ухищрялся против брата
и на врага не клеветал.

Но верой в Бога укреплялся
И серцем чистым и живым,
ЕМУ со страхом поклонялся
С мольбою плакал перед Ним.

И если руку Твой избранник
Мечем священным ополчил,
Веленьем Господа посланник
Он исполина сокрушил.

В венце ли Он ,Его народы,
Возлюбят Правду, всякий град...

Марианна, Марианна... Нет спокойной ночи.
"Нет" сказало сердце, оно песни хочет.
Нет и сладких снов, когда день во фраке,
Рвутся струны сердца в звездно-лунном мраке.

Пусть все рвутся до одной! Пусть в жару расплавятся!
Пусть о музыке живой память не останется!
И тогда огонь внутри сменится на холод,
И не будет мучить боле равнодушья голод.

Фонотека души опустеет. Аккорды и ноты уйдут
В никуда. Вернутся ль они? Уже никогда!
У них есть путевка с остановкой во льдах,
Ведь "незачем...

Давай с тобою просто помолчим...
Закроем окна шторами, присядем
И раззожжем камин...
Давай с тобою помолчим -
О прошлом помечтаем.

Как можно прошлое любить?
Хранить тепло в серцах остывших,
Потухшими глазами
Друг друга не пленить...
К чему нам прошлое любить?

Давай с тобою проведем последний вечер
Банальной фразой, фразой ни о чем
Мы завершим роман любви беспечной
Но вот окончен бал...
И воском плачут свечи...

Скажіть: Чому на світі стільки зла?
Чому добру завжди потрібен захист?
Коли настане світлая пора?
Коли у душах запанує радість?

Скажіть: Чому на троні знов брехня?
Чому лукавий далі світом править?
Коли в серця повернеться весна?
І камінь їх в кохання переплавить?

Івано-Франківськ
27 листопада 2009р.

…їде Хвеська по дорозі
треться попа по підлозі
тріск на возі гуркотить
душка файно голосить:

хай живуть блага серцеві
колоритності рожеві
хай жирує бідний світ
чи колгоспник чи м’ясник
веселись народ ти в змозі
збійним тиском на морозі
розігріти силоміць
час що наближає мить
мить разючого моменту
де дістане компліменту
один втомлений мудрець
мабуть він і був боєць
й розгорнулися литаври
пролунали святні блиски
розговляється народ
ось і чарка й бутерброд
хтось хитається у...

Чомусь люблю дивитись на вогонь...
Не той, що нищить, а на той, що гріє,
Що спомини з дитячих літ навіє,
Котрі зринають з маминих долонь.

О, цей прадавній Прометеїв скарб!
Він диктував поетам мудрі строфи,
Покірним був, немов слухняний раб,
Караючим, неначе хрест Голгофи.

Вогонь святий зуміймо зберегти,
Що будить в серці віри світлий промінь,
Гукає відкривати невідоме,
Що час хова під панцир золотий.