Серце

Свои печальные стихи
Ты прочитал мне на закате,
А я, тоскливая в халате,
Молилась за свои грехи.

И не услышала тот стук,
Порыв отчаянного серца,
Как-будто в бешеной инерции
Сгущался темной тучи круг...

Ты уходил опустошенный,
Решил меня не посещать,
Я не прошу меня прощать,
Твои притензии законны...
Автор: Марина К.

Що голiвоньку схилила,
Ну, матiнко моя?
У чому ж причина?
Що сталось з тобою?

Сидиш собi, така тиха,
Все плачеш беззупину,
У чiм скажи твоє лихо.
I хто, в цьому винен?

Тебе хтось образив?
Чи справа не в цьому?
Не плач так одразу?
Ходiм все ж до дому.

Не край, прошу, серця
Вiд чого слiз море?
Послухай, не сердся,
Ну, в чiм твоє горе?

Воїн...
Велике значення у слові
Природою було дано,
І пересічному воно
Неосяжним завжди було:
Він кинув поглядом убік,
Побачив постать - чоловік,
Запилений й сумний сидить,
Каптур хова очей блакить,
Потерті чоботи і плащ;
"Належно" оцінив і край.
Душа лиш глибше відчуває,
У витоки як поринає,
Мандрівника сумного образ
Розкриє швидко, відгадає,
Правдива там краса витає.
Людина? Ні. Істота? - воїн...
Для нього істини немає,
Лише довічная війна
І суть у ній одна - життя...

Всміхається краса лукава
Така підступна та ласкава
Богиня, німфа пьєдесталу
із барельєфу - свого трону.
На ній же з каменю корона
І насмішка суха і строга
Для нас якби пересторога,
Щоб не пройшов ти без поклону....
Та недоступна для простого
Земного, чистого кохання!
Її бажання - це визнання.
А до овацій вічна спрага
І чути лиш єдине: "Браво!"
О Славо!
О скільки чистих й непорочних
Запутались у твоїх косах
І не сховають вже у простинь
Наготу свою у сльозах.
О, золоті річки...

Прости меня,быть может я и дура,
Но в этой жизни все мы дураки.
И все у нас с тобой уж слшком глуппо:
Мы не друзья с тобой и не враги.
В какую мы игру с тобой играем?
Скажи, кто правила ее диктует нам.
Кому мы врем, желанья предавая
И чьим пытаемся поверить мы словам.
Все это ложь как жаль,что ты не веришь,
И я не знаю ,что еще сказать тебе.
Не скоро все пройдет, а ты уедеш
И я отдамся полностью судьбе.
Ты только не жалей о том, что было
И пусть Господь рассудит нас с тобой...

Самотність знову прийде
Її лагідний подих мене обійме.
Ми разом запалим свічки,
Нехай, розпеченого серця
Багаття палає.

Ти чуєш, як зі стелі
До долу падає сніг?
Це пір'я янголів,
Що б'ються у небі
За право зі мною
Прожити вічності мить.

Ти відчуваєш,
В безодні пустої кімнати,
Як місячне сяйво скрізь грати
Тягне долоню свою?
Воно бажає торкнутись обличчя,
Бажає торкнутись душі.

Ти бачиш,
Як похмуро кривляться хмари?
Вони зараз зірвуться дощем...

Я умираю...
"Почему?"-спросиш ты.
Потому что ты уйдёш
И вновь ростанут все мечты.
Я умираю от любви!!!!!
Что же делать?Я не знаю...
Я тебя люблю
И вновь тебя теряю.
Я не могу тебя понять:
Ты прейдёш и вновь уходиш.
Я не хочу тебя терять,
Но по другому не выходит.
Ты всё смеёшся с этих слов.
"Да не умрёш!"-ты скажеш.
И ты уйдёш,ты вновь уйдёш,
А серцу всё же не прикажеш!
Я не могу себя заставить
И не могу тебя я розлюбить.
Я не могу так всё оставить.
Так просто не могу забыть...

Ти брав мою руку... часто всміхався...
Ти завжди казав, що я від всіх краща...
Ти слово промовивши прямо у вічі
Вдихав в мене радість... і мабуть би навіки...
Та просто нічого безплатно на довго немає.
І всі ті прохання, нездійснені мрії...
Пустенькі словечка і марні надії...
Усе ти пустив, не сказавши нічого
І вітер давно вже розвіяв останню розмову.
І ти вже давно мене позабув
Бо поруч твій "ангел" новий...
Вона... довгонога брюнетка...
Сміється все з жарту... говорить приємно...

Твій шлях перетинається з любов’ю.
Твій шлях перетинається з вогнем.
Мій шлях перетинається з тобою…
Ми разом той вогонь в душі несем!

Твоя любов – магічна квітка лотос.
Моя любов – лілеї ніжний цвіт.
Мій явлений міраж, твій хитрий голос
притягує мене, немов магніт!..

Мене гіпнотизуєш ти словами,
тебе ж зманила чарами очей.
І ніби струм проходить поміж нами,
розпалює жагу п’янких ночей…

І в серці тої пристрасті – без міри,
немов у грудях дикий сонця жар…
І ми під звуки...

любить не так уж сложно,
сложнее сохранить любовь...
простить бывает невозможно,
но чтобы сохранить ты можешь и простить...
смотреть на мир, ведь тоже нужно научиться.
ведь прелесть всю, увидеть нужно...
услышать, странные в слова в свой адрес,
и просто улыбнуться...
привет сказать друзьям,
ведь тоже не простое дело.
а как же попрощаться?
искусство в этом есть отдельное...
готовить кофе...
чтоб вкусно было.
ножом и вилкой есть,
да так, что бы не стыдно было...
братишку...