Серце

Так много рядом равнодушных лиц,
Как будто ты в толпе чужой вселенной.
Холодные глаза, не ведая границ,
Как пули ранят неизменно.

Не нужен им радужный твой свет,
Напрасно травмируешь душу!
Такого им не велит этикет,
Эти стены ничем не разрушить!

А мне так хочется сбежать
Туда, где в людях светятся огни,
Где можно сердце открывать,
Где ложь и маски не нужны.

Спаси меня из этой тьмы,
Пока ещё во что-то верю.
Устала я от безразличия войны...
Верни доверия тяжелую потерю...

Уж сорвали давно
Хризантемы в саду,
Всё с любовью ушло,
Снова серце в аду,
Отцвело заодно,
Видно так суждено.
Опустело в душе,
Вас уж нету давно,
Не могу я уже,
И в слезах лишено,
Не моя в том вина,
Недопито вино,
Он ушёл навсегда,
И вокруг всё черно.

Во дворе март месяц, полным ходом идёт весна,
А Славян братьев, - стравил заморский сатана!
Сам сидит мирно за океаном и насмехается…
Как братья Славяне, - кровью сейчас умываются.


Когда ж мы научимся думать своей головой?
Что нельзя идти озверело, брат на брата в бой…
Ведь в этих боях не только военные погибают,
Но неповинные дети, старики от бомб умирают.


И коль украинский брат не прекратит оборонятся…
Может такое на Украине сейчас в городах статься,
Что Украина в руинах от...

Я дивлюсь в твої очі, не можу промовить хоч слово,
Заворожений погляд і якийсь несподіваний сум,
Я кохаю всім серцем не вбачаючи в цьому лихого.
Мене мов сполохнув несподівано, легесенько струм

Дай візьму я в свої твої сильні красиві і мужні руки,
Зізнаюсь в коханні бо в собі більш несила тримати,
Це, від серця всього, не якісь там вибагливі трюки,
Не можна вжитті не кохаючи серцем таке відчувати,

Я, цілунок свій лагідний, любий мій, тобі подарую
Бо не можу, бажання нема серцю біль...

Я вдячна, що ти зрозумів усе,
І розділив зі мною моє прагнення.

Підставивши мені плече своє,
Довів мені своє до мене ставлення.

Мені пообіцяй кохання зберегти
Від злих недоброзичливих очей.

На сам перед іди до нашої мети
І донеси цю мрію до людей.

Нехай ця магія воз’єднує серця,
Несе в наш світ благословення.

Нехай народжує у серці почуття,
І надає нам сили для натхнення.

А я зізнаюся у почуттях тобі,
Які трояндою у серці розквітають.

Які даруть відчуття весни
І вже...

Останній тролейбус. Вдивляюся в вікна..
Приникла щокою до мокрого скла..
І навіть в фіранки ця осінь проникла.
Та навіть за ними тебе вже нема.
Ти десь за кілометри, може, за вічність
мандруєш по станціях мого життя,
вслухаєшся в серця свого мелодичність,
та в серці моєму тебе вже нема...

Ми зустрілись поглядом сьогодні,
А серці кричала тиша,
Що не може кохати так, годі!
Вона хоче любити сильніше.
Ти відчув мого серця биття,
Воно сильне і вільне, як вітер,
Воно кличе мене в забуття
Я не можу так більше жити!
Я від жару згораю на попіл,
Як чорне, яскраве вугілля,
Ти спалив мою душу, мій спокій
Раніше не знала про біль я.
Ти наразі прискорив мій пульс,
Хто знає, чим все скінчиться,
Я не вмію йти на компроміс,
Та мабуть, доведеться навчиться.

Я пісню тобі заспіваю
Про щирість кохання мого.

Я мрію у пісню вкладаю,
Як стежку до серця твого.

З’єднаються наші серця
В частину життя невід’ємну.

В великі, святі почуття,
Щирі, чудові, взаємні.

Я пісню тобі заспіваю
Про поклик моєї душі.

Про те, що я в вірші вкладаю
Щоб їх дарувати тобі.

Розкажу тобі думку таємну,
дивний здогад мене обпік:
я залишуся в серці твоєму
на сьогодні, на завтра, навік.
І минатиме час, нанизавши
сотні вражень, імен і країн, –
на сьогодні, на завтра, назавжди! –
ти залишишся в серці моїм.
А чому? То чудна теорема,
на яку ти мене прирік.
То все разом, а ти – окремо.
І сьогодні, і завтра, й навік.

Дарую тобі слова
Щастя із них склади
Склади з них казкові міста
Весняні квітучі сади

Склади з них світанок рожевий
Або білий-білий туман
Баладу про вічне кохання
Або напиши роман

Дарую тобі слова
А ще подарую вірші
Щоб ти відчувала мене
У серці, в своїй душі

Кохання відчула моє
Відчула як море шумить
А ще щоб відчула знов
Серця стурбовану мить

А може, змарнуєш слова
Ніщо не стурбує тебе
Під сонцем, не вічно ніщо
Колись, може й небо впаде

І вирвуться м́ої слова
У...