Серце

Час, рікою пливе, у літа...
Весняними струмками, співає.
Ваша доля, мов цвіт, молода.
А душа, мов весна, зігріває.

Ваші очі, мов Сонце... З озер,
В них сльза, добротою, іскриться.
Світлом радості, і до тепер,
Ніжна посмішка, не забариться.

Причаїлась на Ваших устах,
Теплотою Великого Серця,
Материнським добром, у руках,
Що любов"ю великою, зветься.

Пахне хлібом, гостинним, Ваш дім.
В ньому, затишок, пісню співає.
Вам, коханая, низький уклін!
Хай Господь Вас, оберігає...

Свята Україно,
Свята Батьківщино,

Мене ти, як ненька з дитинства учила:
Любити Вкраїну, і верби зелені,
Калину червону, і спів солов’я.

Батьків поважати, знання здобувати,
Щоб стати в нагоді країні своїй.

А раптом недуга, чи війни прокляті,
Щоб вміла стояти за землю свою?!

Спасибі тобі, Україно.
Спасибі тобі, Батьківщино.
Що в серці вогонь ти моїм запалила!

Чому на серці порожньо буває,
Коли тепла мені не вистачає?

Чому так важко запитання будувати,
Коли так легко відповідь шукати?

Я опинилась серед дня і ночі.
Між небом і землею я живу...

Не поміча. ні зірок, ні сонця:
Одна по вулиці іду...

Іду з надією одною -
Зустріти свою долю гомінку.

Попліткувати, розпитати
Про те що буде, що було.

Та зустрічі шукала марно!
Обабіч ти зі мною йшла.

Мене не пестила, не цілувала,
Й дарунки рідко ти мені вручала.

Та як не як...

Історія твого життя
Записана у книзі
Під назвою " Брехня "
І слідуєш ти ій навчаючи своїх дітей
І так із роду в рід
По кругу - цілий день.
Вкрали правду, щоб стати богом
Того, що гине за порогом
Того, що не спасає душу
А лиш кидає в клітку, в муку..
І клітка та - це мозок твій
Він є тюрьма для твоїх мрій
Для думки, що спиняє бурю,
Для серця, що живе з любов"ю...

Дружочек любимый, мой серенький ослик,
Опять вы ко мне не заходите в гости.
Купила морковку и сладкую репку,
И самую модную в клеточку кепку.
Живу, как и прежде, от мостика - прямо,
Тоскую неделю, мой ослик упрямый.
Мне спрашивать, право, ужасно неловко,
Но слышатся ночью под дверью подковки:
И, раз, два, три, цок, и, раз, два, три, цок -
Танцуете с кем-то Морковный вальсок?
Ночами не спится и так одиноко,
И хвостик трясётся от каждого цока.
Вчера забегала за солью к соседке...

Що твої думки?- то полохливий вітер
Що твоє життя? - то примарний сон
З твого серця проростуть рожеві квіти
Коли займеш свій підземний трон

У яку мить ти почуєш подих світу?
Які осяють твоє чоло зірки?
У вогкій землі нескінченне літо,
У вогкій землі завше праведні часи

Сумуватиме чорне хмарне небо,
Чи захід - буйний та стрімкий,
Твоє життя залишить себе,
У памяті людей прозорій і тривкій.

Що було зі світом і що буде?
Зі сторони могилля все одне
Буде те ж саме і ті самі люди...

Отец Мой! Я - твое Творенье
Среди Творений Бытия.
Мое земное воплощенье –
Урок Любви. Я - дочь Твоя!

Перед Тобой, с открытым серцем,
В лучах Любви Твоей стою,
Мелодией Любви Вселенской,
Прошу наполнить Суть мою!

Чтоб стала я Твоим сияньем
В Мгновеньи, под названьем –Жизнь,
И родником, и храмом знаний
Для тех, чей Дух стремится в Высь!

Чтоб, Твою Славу приумножить
Служеньем Свету, и Мечте
Твоей, о совершенном Мире!
И о гармонии в Душе!

Отец Мой! Я - твое Творенье
Среди...

Мов книгу, я думки гортаю,
Листи в мережі розсилаю…
Просто : «ПРИВІТ!»
Себе я відпустила,
Аби міг ти прийти красиво
РОЗТАНЕ ЛІД…
На розкиданих листках
Напишу: «ЛЮБЛЮ» в думках,
Щоб по ним знайшов мене,
ТА РОЗТАНУВ ЛІД…
Із розкиданих шматочків
Я складу : «ЛЮБЛЮ» - це точно,
Щоб ти пам’ятав мене,
В ЗОРЕПАДІ ЛІТ…


Приспів:
Кохай мене! Просто кохай!
Шукай мене! Час наш тримай!
Цілуй мене, як вітер - квіти!
Бо ти для мене , а я – це ТИ!


Обірвано струною...

Я тут! Мене не бачиш, я- німа!
Я тут, щоби не збожеволів ти, мене нема!
Та обпікають мрії, почуття вогненне…
А ти все далі віддаляєшся від мене,
Не віриш ти мені,
Немає броду у Вогні!

Приспів:
Обережно – ЛЮБОВ!
Спробуй…Тронь!
Обережно - ЛЮБОВ!
В ній ….Вогонь!
Ніжно вабить…пече,
Та рікою тече…
Час – Текіла…
Обережно – ЛЮБОВ!
Полум’ям горить..
Обережно – ЛЮБОВ!
Вже в…Тобі…
Більше часу нема
Сходить Сонце в Вогні…
Вибач, милий, мені!

Я тут, Господиня...

Ветер умыл немой гранит
Время на миг остановилось
И по сухой его щеке
Слеза прозрения скатилась

Как вечности единый вздох
Ты Серцем обнял все пространство
Он изначально одинок
В единстве этом постоянство...