Зарубежная поэзия

Awakened, I'm dreaming of my sleepy day :
The "how I walk" and the way that I breath..
To nod and to follow in somebody's wake -
The less proper meaning of what my life is.

Он Музу трогает слегка,
Его порывом вдохновенным
Ещё бушует вихрем верным,
А он уж нем издалека......

У часи ганьби народу, у роки
неволі
й сліз,
народилась під Москвою
жінка-
революціонист.
З самого дитинства знала що
є УНР,
ОУН
і мету не поділяла, що
розсіював
комун.
Київ-це столиця слова, і
Тичини, і
Зерова,
то й слова несла до всіх, наче
істини
горіх.
І тому була готова їхати
подаль від
дома,
аби думку донести:вщент
цензуру
на листи!
І з терпінням, вона дбало
йшла к гестапо, наче кожен
день
таке бувало,
й угорі намалювала наш
тризуб, у
ньому й слава!
"Тут...

Март веселится.
Ветер лица ласкает,
Спутав прогнозы.

С крыш сосульки свисают.
Где бы им приземлиться.


Солнце хмельное.
С крыш сосульки свисают
Ведь скоро апрель

Путник подставил ладонь
Может быть будет капель..


Мартовский закат
Цветастым сделал вечер.
Ему мы рады...

Будит утро туманом
В грустных думах о былом.

Солнца луч упал.
Скажи тогда-откуда
отшельник -ветер.

Растениям и цветам грустно
Под покрывалом вечера.

Не кажіть дурниці,
Краще - гей, заждіть -
Хлібом-сіллю жниці
Правду освятіть.
Квіти коло хати,
Гуси на ставку -
Україна-мати
Ніби у раю…
Та в лиху годину
Вітер сновигав -
Клав у домовину,
З мертвих піднімав…
І коли полями
Спалахи зорі
Жито цілували
Рідної землі -
То були махновці,
То була війна -
Українські ночі -
Хижий птах літа…
Думи невеселі,
Вітерець гуля,
Ходить по пустелі -
Журиться земля…
Та Махно завзятий
Вірить, що народ
(Годі вже чекати)
Зробить першим крок...

Сегодняшней ночью
В Фучжоу сияет луна.

Там, в спальне далекой,
Любуется ею жена.

По маленьким детям
Меня охватила тоска -

Они о Чанъани
И думать не могут пока.

Легка, словно облако,
Ночью прическа жены,

И руки, как яшма,
Застыли в сиянье луны.

Когда же к окну
Подойдем мы в полуночный час

И в лунном сиянии
Высохнут слезы у нас?

Життя, як спалах зірки уночі,
Як думки мить, політ у височинь...
Дідусь мій рідний у вічність відійшов,
хвороб та мук там зцілення знайшов.
Тепла чекав, щоб промені весни
Зігріли серце, сили надали.
Життєвий шлях у діда був важким-
війну пройшов, в нестачах ставив дім.
З бабусею разом жили роки,
Зазнали щастя і невдач вони.
В житті тримала їх палка любов,
Бажання жити зігрівало кров.
І ось в цю мить, коли прийшла біда,
Сумує небо. Плаче вся рідня.
Не стало, наче...

Украiнськi козаки, що не знали втоми,
боронили Украiну вiд лиха й полону.
Пам'ятають Днiпра хвилi, Хортиця старенька,
козака як проводжала у походи ненька.
Хлопцi бравi та вiдважнi йшли в похiд за волю,
за свободу Украiни, за рiдну тополю.
Буйнi голови поклали за кетяг калини,
за родючi землi милi, цi душi безвиннi.
Пам'ятаемо ж героIв, на чолi з Богданом,
що вiдважно воювали з ненависним паном.
Украiна наша люба буде вiчно жити,
завдяки козацькiй славi!
Хай гудуть...

Заспівало серце спів свій слов’їний ,
Сонячний промінчик у віконці грає,
Визначилось серце : саме ти - мій милий,
Зрозумівши якось, що воно кохає.

Вітерець дбайливо розігнав хмаринки,
Лагідно і ніжно граючись з листком,
Щоб було приємно нам у ті хвилинки,
Коли нас зігріє водночас любов.

В золотому сяйві грають мої коси,
А блакитне небо дивиться на нас.
І нехай з тобою іноді непросто,
Я тебе кохаю, як у перший раз.
А твої цілунки в серці зберігаю
,
Там моя скарбниця, і моє життя...

Начебто й досі у грудях бринить
Відлунок слів твоїх жорстоких.
І інколи ввижається та мить,
Коли ще голос твій
Мав теплий колір
І дарував лиш спокій.

Немов пітьми зчорнілі крила
Світ щастя покривають тінню,
І туга добре в серці вбила,
І чорних помислів могила
Лягла на груди тяжко,
Заповнив серце злоби гниллю.

Весь світ, померкнувши, обрид,
Що мало цінність – вже не цінно,
Що жевріло, схолоне в лід,
І промінь творчий,
Померехтівши, зблід,
І без провини доля...