Вже

Йшли іспити у школі, як кажуть – без сучка,
Усе на рідній мові, спочатку – до кінця…
Й питає жваво вчилка худого молодця:
Назви ж мені хлопчина всі місяці – сповна…
– Лютень, січень, травень…(а про грудень він забув),
Тож думав…, зробив сажень (хоча б так не заснув)…
Розгублена та вчилка підказує мерщій,
Показує ж на груди, щоб думав кмітливій…
Так, каже учень: Сисень… та ж руки опуска,
Кінчився мабуть кисень – головою все хита…
Чи – Пузень, …далі училка руки вниз веде,
Мож – Писень...

На Гуцульщині йшов дощик, три хмари кляті навкруги
Обложили все – без дошок не проїхати й не пройти…
…вийшла з берегів і річка, втопила пашню у воді,
Вже пливе бурливо бричка, поблизу й шляпа в самоті…
…кепі та була від Вуйка (мож, той, потоп у бистрині?!),
Били два гуцули в гонга: Спасаймо ж дядьку з течії!
Раптом трапилось нечисте – цей капелюх, як цар морів,
Проти течії, навмисно, мов крейсер – хвилі борознив…
Бий – ломакою в нечисту, …цим посприяли дідусі
Здійснити акцію навмисну...

…повзе хмільний і стогне
мов п’ятий елемент
студент Пилип – не орлик
хист має – абсольвент*
між межами дозвілля
суцільно управля
усе міське подвір’я
душею підміта…
…як раптом у підніжжя
зяяв відкритий люк
згадав Пилип прислів’я
й послав видіння в кут:
- УХ ТВОЮ ДИВІЗІЮ -
- ТВОЮ ДИВІЗІЮ УХ -
й відповідь колізію
почув – й заперло дух…
…неймовірне явище
що дірка розмовля
міжпланетне басище
«конкрет» відповіда:
- ПІШОВ БИ ТИ ДО БІСА -
останній елемент
водопровідна...

Сидить Вовочка у класі – очами крутить в голові,
Твори пишуться сьогодні про всі могутності весни…
Тиск здіймається у часі і зміст гуляє навкруги,
Всі явища безповоротні – приєднались до мети?!
Згадав «писар» мимоволі про батьків припис на стіні:
- Не ловіться Божевільні на най «пекучі» мідяки…,
На гарнесенькі усмішки, на запах пудри по весні…,
Не крутіть плаття вертливі, бо дай – до самої зими!

Це зробило свою справу – змінивши тему, Вовка враз
Згадав могутнішу проблему – батьків...

Козак Микола купив літак,
Сусіда кличе на маневри –
Згоден був кремезний дядько Гнат
Від так – загартувати нерви…
Був стан тверезий (закрит сільмаг),
Висить інструкція в кабіні,
У пункті першому: дави на газ,
Двигун мерщій введи до дії…
Тож, загуркотіло щось в мозках,
Вгору рулять, бодай, злетіти…,
…злетіли – не тісно в цих мандрах,
Вже й хвилинку перекурили…
Ось, у пункті другому: Петля…,
Мертва петелька по дорозі…,
Руль тягніть на себе до кінця,
Й летіть у верх – чуття...

пандемія – о! мама-мія!!!
з якого дідька ця гризня???
зла громадянська істерія
дістала й бідного митця,
що вийшов певною тропою,
заклав в кишеню п’ятака,
сів у трамвай, що без контролю,
й зухвалість вийшла отака:
чихнув шановний мимоволі,
в той час почув лихі слова,
незабаром медики в покої
привезли битого творця…
…черепно–мозговая травма,
гематома на тлі лиця,
удари множинні і садно –
й не впізнати вже митця?!
___
паніка – це напевно сила,
що грипи знищує дотла?!
один...

Я бачив очі кольору весни.
В них зелень травня, що росою вмилася.
Ті очі захопили мої сни
І у думках навіки оселились.

Колись за них романтики поети
Йшли на дуелі і на барикади,
А лицарі, відклавши арбалети,
Про них складали чарівні балади.

Я бачив очі кольору лісів,
Де все первинно-дике, романтичне.
Здається, колір цей на сто віків
Мене в спокої більше не полишить.

Я закохався в їхню глибину,
Що сяє блиском тисячі смарагдів,
В їх усмішку чарівну і живу,
І вже цьому не можу...

І знов громаду підштовхують до урни
Віддати голос свій в підтримку кандидата.
І знов маячать перевибори і тури,
І кошт людський цим "перегонам" сплата.

І кожен вибір не дає надії.
За кожним разом стан дедалі гірше.
Програмам всупереч розгортує події,
Країну злидні стискують все більше.

Та й вибирають люди не програму –
Того, хто більш правдиво обіцяє.
Хто найчастіше просторікує з екрану,
Великі гроші на «розкрутку» має.

Один на одного без жалю ллють грязюку...

Друге сонце засяяло
На небі ранкового міста.
Обвуглена гілка сакури…

***

У невеличкому японському містечку
Малюк-школяр – допитлива дитина –
Йдучи за руку з дідом по-малечку,
Спитав: Дідусю, що то: Хіросіма?

Дідусь, примруживши вузькі старечі очі,
Здійняв обличчя у безхмарне небо,
Згадавши морок ядерної ночі,
Подумав: Розказать? Чи все ж не треба?

Наважився. Сказав: Жахливий сильний біль,
Останній зойк людей в горнилі пекла,
Від багатьох лишилась тільки тінь,
Вкарбована...

За решіткою тиша:
Усі, певно, сплять –
Не шурхотить навіть миша,
І вартові не шумлять…

У камері холодно… –
Вологість і сум.
А колись було солодко
Від радісних дум…

А колись було добре:
І гроші, й жінки.
Але стало примарно –
Лиш погані думки.

Не знаю, за що мені
Прикра доля така,
Та напевно вже камені
Прийшла збирать нам пора…

Івано-Франківськ
лютий 2010р.