Вже

Але ж, так мало сонця...
В країні, де немаєш
Нічого, лиш на донці
Є те, на що чекаєш...

Омріяної долі,
Небес благословення...
Доволі вже, доволі -
Свавілля та смирення...

...бо немає більше пана в нашій Україні...
Вже є щастя, світла доля - всі пани ми нині.

Он сміються в Україні
На гібридів схожі свині.
Смiха свято в зубожінні,
Як колись, так і понині,
Все шукають, хто в тім винний,
Та чомусь не всі єдині,
Від всієї мішанини,
Не залишилось в помині,
Згадки вже про те від нині
На віки віків заміни.
Тих веселощів мінливість,
З жахом там на карантині,
Покладе у домовину,
Хворих з кожної родини.
Не жаліють і дитини,
Що сидить саме під тином.
Батько на війні загинув,
Мати в наймах, десь в долині,
Дід і баба від...

Я слухала шепіт хвилі,
Хвиля тихенько шепоче,
Їй вже море набридло,
Більше так жити не хоче.

Стати б на небі зіркою,
Палко в ночі світити,
А може стати людиною,
Щоб навчитись любити?

Та кажуть від цього так боляче,
Так, ніби навпіл розірвана.
Між морем- душею, та берегом- розумом,
Губитись як квітка зірвана.

Губитись в полоні відчаю,
Від цього і сльози стрічкою,
Та ні, не хочу кохати,
Нехай краще стану я річкою.

Ой, хвіилько, любо подруженько,
Знайома мені твоя доля.
Та...

Я знаю, що життя складне,
Я знаю, що його прожити треба,
Але чомусь, коли живеш,
Не бачиш тих, хто йде до тебе.

Я йду, а ти не помічаєш,
Я говорю, а ти мене не чуєш,
Коли я плачу, ти уваги не звертаєш,
Для тебе навіть не існую я.

Ти живеш своїм життям,
Яке мені вже остогидло!
Не можу бачити тебе таким дитям,
Це ж не ти… набридло!

Для мене мука є любити
Того, хто привик за все,
Навіть за кохання, заплатити.

Що ж мені робити?
Люблю тебе, люблю і все.
Та знай, не буду за...

Всміхається краса лукава
Така підступна та ласкава
Богиня, німфа пьєдесталу
із барельєфу - свого трону.
На ній же з каменю корона
І насмішка суха і строга
Для нас якби пересторога,
Щоб не пройшов ти без поклону....
Та недоступна для простого
Земного, чистого кохання!
Її бажання - це визнання.
А до овацій вічна спрага
І чути лиш єдине: "Браво!"
О Славо!
О скільки чистих й непорочних
Запутались у твоїх косах
І не сховають вже у простинь
Наготу свою у сльозах.
О, золоті річки...

Чорна ніч на землю впала,
Я в думках тебе плекала,
Ніжно очі твої цілувала,
Про себе зовсім забувала.

Чорний янголе, прийди,
Запали знов всі світи,
Щоб не плакали дівочі,
Мої теплі карі очі.

Ти з’явився, наче диво,
Моє серце вмить зомліло
І шептало, що це—ти,
Але час прийшов піти.

Порожнеча, сил не маю,
Свою долю проклинаю.
Хоча знаю: різні ми.
Й прошу: «серце відпусти!»

Я не в силах розлюбити,
Своє серце розчавити,
Що тобі здалось в полон.
Ні, мій любий, це не сон...

Заплакані, замучені очі
Ці прокляті, недоспані ночі
Не бачу я нічого, ні сонця, ні неба
Нічого крім тебе мені вже не треба
Говорять янголи не плачуть
Нехай в мені його не бачать
Бо плачу за тобою милий
Бо ти в мене єдиний

Лякають мене ночі темні
І вчинки всі мої нікчемні
Я як в тумані заблукала
І що тебе втрачаю я не знала
Пробач за те що так кохаю
І далі як без тебе жити я не знаю

Я прийшла,
Відчини мені двері.
Я знайшла
Дорогу до тебе.

Мовчиш,
Не треба-мене це вбиває.
Тікаєш скоріш-
Мене без тебе немає.

Я змусила тебе мовчати,
Не дозволяла тобі казати.
Ти не повинна мені пробачати,
Я повинна тебе возхваляти.

Я тікала від тебе, від себе,
Хотіла стерти стежки.
Я зрадила тебе,
А ти впустила мене мовчки.

Я прийшла,
Повернулась додому.
Я знайшла тебе
І вже ніколи не втрачу...

Вона кохала серцем, а розум
Благав її усе припинити,
Була щаслива з ним, але вдома,
Благала більше їй не дзвонити.

Вона губила довге волосся ,
Вона не спала довго до ранку,
Та вийшло так, що здалося,
Що це була лише забаганка.

Вона шукала сенс в цьому світі,
А світ шукав її в своїх мріях,
Вона бажала к зорям летіти,
Та відчувала спокій в цих діях.

Коли гуляла о півдні цим парком,
То відчувала радість безмежну,
Тому що знову цим ранком,
Відчула, що від нього залежна.

Та...

Ми заблукали с тобою в темряві,
Ми чули лише голоси,
Та думки наповнялись барвами,
Я благаю –за мною іди.

Шепіт в кімнаті, в сутінках,
Я шукала обличчя твоє,
Завтра я піду по бутіках,
Щоб купити серце твоє

Сіра ніч білим днем нездужала,
Я чекала дзвінка твого.
Але мрія моя розбуджена
Вже впізнала кумира свого.