Из 3 или вон

Ніч вся тиха,
За вікном,- вітер щось шепоче,
Ліхтарі горять давно - ще відкриті очі,
Намагаюся спочить,- серце все колотить,
Як давно воно болить,- засинать не хочить.
Виглядаю я в вікно,- бачу темне небо,
Зірки там горять яскраво, мов каміння дрібне.
Місяць жовтий ліг на небо,
Хмарами укрився,
Спочиває мов дитина, в люльці нахилився.
Бачу стежку всю блискучу,
Сріблом мов покриу,
Сніг її укрив колючий,
Все здається кригой.
А дерева мов завмерли,- всі повиті снігом,
Сплять вони, а...

Серенький зайчик живёт под кустом,
Блоха живёт под собачьим хвостом,
Старая крыса живёт в магазине,
Щука живёт в зелёной трясине.
Старенький сом на маленькой яме,
Стригущий лишай на старой панаме,
Муха живёт на загаженной куче,
А скоробей живёт ещё круче.
Муха утопла в вонючем стакане,
Заячья тушка висит на аркане,
Сомик со щукой воняют бензином,
Вместе горят с чужим магазином.
Русский народ не живёт и не хочет,
Пьяная муха в стакане хохочет,
Скачет блоха по бомжовой фуфайке...

- Один, два, три, четири, пять...
- Не рахуй, не треба!
- Але ж їх так хочеться в долоньки взять,
Дотягнутись і зірвати з неба.

- Ти знала, що у кожного зірка своя?
- А як таке може бути?
- Он глянь, там, у куточку твоя,
Її навіть голос чути.

Чуєш, кричить вона?
Про твою красу горлає!
Дивись, видна її одна сторона.
Вона наче серце тримає.

Серце своє я тобі дарую.
Цей подарунок справді від душі.
Я тебе безмежно ціную.
Мої почуття уже на межі.

Давно хотів сказати,
Що...

Осеннему цветку на мировые бури
Пристало положить последний лепесток.
Необходим простор естественной лазури,
Как тучному скоту зимою бурый стог.

Осеннему цветку непротивленье к стеблю,
К невидимым корням, и на ветру любой,
Любой фальшивый жест напоминает греблю,
Лишённую весла и глади голубой.

Крутому склону лба не отразить всей страсти,
Качающей судьбу от худа до добра.
И укрепляя дух, речь делится на части,
И морщится тетрадь от ревности пера.

И взгляд на жуткий...

Как живешь
на костях наших розовых…
вечный Понтий Пилат…
критик мой?…

Так и служишь молебен
бульдозером.
По всем нам. По твоей мостовой.


Но с годами - работы прибавилось
на замызганном кровью ковше…

Так что, жуй упаковками avelox:
мы, поэты, заразные все.


Умирая,
мы в небо не хмуримся,
балагурим – на Божьих весах…

И никак…
И никак…
не трамбуемся
в слой прилежно-удобных писак!


Так что жуй ингибиторы:
от тоски.
И почаще в тазу руки мой.

Как живешь на...

Ну що тобі моє ім’я?
Воно, як вітер у пустелі,
Як плескіт хвиль, що б’ють у скелі,
Як місяць, що в ночі сія.

Воно залишить на листі
Лиш мертвий слід у подарунок,
Химерний напис-візерунок,
Забутих мов слова пусті.

Що в ньому? Давнє забуття
У хвилюванні днів бентежних,
Душі не буде вороття
До згадок ніжно-обережних.

Але в день смутку, у тиші,
Згадай його, мов «Алілуйя»;
Скажи: є пам’ять у душі,
Є в світі серце, де живу я…

Наверно так мені судилось
одній свій вік весь коротать,
зуміла матір красу дати,
та не зуміла щастя дать.

Зуміла дати карі очі,
та чорні брови - дві дуги,
але від батечка достався
характер... Господи, прости.

А серце, серце те дівоче,
ох, стільки же від тебе лиха,
любить по своєму, бач, хоче,
і не бажає любить тихо.

Над моєю голівонькою
розцвіта калина,
Серце моє полюбило
в недобрую днину.

Полюбило, а я й не знаю,
що ж мені робити .
Мій коханий не бажає
зі мною ходити...

Святості в тілесної любові не було й нема .
Вона приносить лиш залежність й горе
Чому ж тоді любов Душі остила так
І вже не зрозуміти смак любові

Вона приходить і вривається в життя
Яке плило спокійно ,тихо
То щож це діється із зміною буття
Яке було колись лише Душі Любов'ю?

То хто ж змінив основи у житті ?
Хто похіть запустив у наше тіло ?
Нехай він згине,кане в небутті
Й ніколи більше не володіє нашим тілом.

О як знайти такі слова,
Які проникли б в серце, душу
Якими б я поговорить змогла.
Із Душами усього світу.

Вони стражденні, бідові
Набачились всього у цьому світі…
Рятунку їм чомусь не дав ніхто,
Бо смерть на них уже чекала.

Отак чекає смерть тепер
На Україну й її діти.
Ми звернемось За допомогою Небес
Нехай почує нас Мати усього Світу!
Ми є нужденні у цей час
Й позабували все на світі.
І що був прапор ЖОВТО-СИНІЙ в нас,
Який перевернув був Скоропадський.

І стали тоді...

Как же много их — пустых в гордыне,
В чванстве, превратившихся в свиней.
Как же рядом, с ними быть противно,
Неприятно как, душе моей.

Бесполезно спорить, не докажешь,
Что-то тем, кто слышит себя лишь.
Споря с ними, сам себя однажды,
В одного из них, тем превратишь.

И махнув рукой, пойду я дальше,
Обойдя их склоки стороной.
Быстротечна, жизнь Земная наша,
Время склок, её жрёт пустотой.

Нечистотам — грубость слов подобна,
От неё, такая ж грязь и вонь.
Говорится ж в мудрости...