Из 3 или вон

Ми зустрілись поглядом сьогодні,
А серці кричала тиша,
Що не може кохати так, годі!
Вона хоче любити сильніше.
Ти відчув мого серця биття,
Воно сильне і вільне, як вітер,
Воно кличе мене в забуття
Я не можу так більше жити!
Я від жару згораю на попіл,
Як чорне, яскраве вугілля,
Ти спалив мою душу, мій спокій
Раніше не знала про біль я.
Ти наразі прискорив мій пульс,
Хто знає, чим все скінчиться,
Я не вмію йти на компроміс,
Та мабуть, доведеться навчиться.

Я кохання дарую тобі,
Я у цьому тобі зізнаюся.

Почуття, що у серці моїм
І своїх почуттів не боюся.

Виникають вони навесні,
Моє серце вони сповівають.

Я присвячую цьому пісні
Вони душу мою надихають.

Я кохання дарую тобі.
Його ніжність і щиру красу.

Почуття, що єднає світи
І людей які вірні йому.

Я кохання дарую тобі.
І зі шляху цього не зійду

І я знаю, ти віриш мені
Що з тобою я долю знайду

Багато складено віршів про самих різних вчителів,
А я сьогодні напишу про любу вчительку свою!
Вона найкраща,добра, мила,
Ім’я гарніше в світі - Віра!
Вона для всіх нас друга ненька,
Хоч іноді бува строгенька,
Вона нас вчить писать, читати,
Усіх довкола поважати,
Моя вчителька від Бога,
Більш такой нема ні в кого!!!

В долонях чашу я держу-
Це є Святий Грааль предвічний
Він символ плоду життя є-
Того життя яке є вічним

Отож проснись,Вічність прийшла !
Вона в Сад Едем повернулась,
Бо знайдено утраченний Грааль-
Він перебуває в Лоні Жінки

Життя Граалю дає Душа
Вона поєднана із серцем в тілі
І розцвітає в Лоні Материнському вона-
Оце і є отой Грааль предвічний!

В гонке за забвением
Растеряли все внутренние звенья...
Перешли реальные границы
И от горя почернели лица...
Ценности размыты...сердце не прикрыто
Теперь в отношениях правит Аэлита...
Вытрясли все мысли...честность разменяли...
Трезвыми родились...а потом поддали...
...Из Души великих...бесов изгоняем...
Слюнями,соплями только истекаем
Завистью и злостью...как дерьмом воняем...
Заменили радость...посерели чувства...
...Жить по человечьи...редкое искусство...
...Тех кто верит в...

ПОЕТУ!

Ти жбурляєш у натовп вірші,
Що снарядами там розриваються.
А буває, приносиш вночі...
Що, мов лава, вони розтікаються.
А бувають слова - водоспадами:
Сміючись, люди душі вмивають.
А бувають вони зорепадами,
Що надію у сердце вселяють.
Головне, я прошу , НЕ МОВЧИ.
Відпускай у політ їх, на ВОЛЮ.
Хочеш - пошепки, хочеш - КРИЧИ,
Вони змінюють бачення й ДОЛЮ.
2.02.19 Алла Тимошенко

************************
и ПЕРЕВОД на русский, который мне прислал давний друг :) Юра...

Воїн...
Велике значення у слові
Природою було дано,
І пересічному воно
Неосяжним завжди було:
Він кинув поглядом убік,
Побачив постать - чоловік,
Запилений й сумний сидить,
Каптур хова очей блакить,
Потерті чоботи і плащ;
"Належно" оцінив і край.
Душа лиш глибше відчуває,
У витоки як поринає,
Мандрівника сумного образ
Розкриє швидко, відгадає,
Правдива там краса витає.
Людина? Ні. Істота? - воїн...
Для нього істини немає,
Лише довічная війна
І суть у ній одна - життя...

Летять казки із мами уст у віки
До немовлят, що ще не мовлять слово,
До тих дитят ще лине колискова
Вона найкращий друг є для батьків.
Лежить дитятко у своїй колисці,
Такеє мирне, спить спокійним сном,
Вже завтра знову мамі крикне,
А ще лиш мить і скаже перше слово.
Ще тільки мить і своїми стежками
затупотять малесенькії ніжки
Іще не раз, не двічі скаже: "мама",
І погортає перші свої книжки.
Прожити б тільки мить!
Дійти б до тої миті!
Переступить невидимий барьєр.
Туди, де ігри...

Ти бачиш хмари?
Вони пливуть,
Вони знайдуть
Все те, що ми ховали.

Надії, сподівання, мрії
Забути ми хотіли,
Нам так зручніше жити
І очі закриваємо, йдемо далі.

Сідати в кайдани-
Самі напророчили,
Свою повагу вбили
І приховали нікчемності прояви.

Ми забули, що таке воля,
Що таке власна думка,
Що таке надій спрага
І навіщо життя.

І тільки погляд у небо
Змусить все згадати,
Змусить зуміти-
Полетіти до справжнього себе...

Самотність знову прийде
Її лагідний подих мене обійме.
Ми разом запалим свічки,
Нехай, розпеченого серця
Багаття палає.

Ти чуєш, як зі стелі
До долу падає сніг?
Це пір'я янголів,
Що б'ються у небі
За право зі мною
Прожити вічності мить.

Ти відчуваєш,
В безодні пустої кімнати,
Як місячне сяйво скрізь грати
Тягне долоню свою?
Воно бажає торкнутись обличчя,
Бажає торкнутись душі.

Ти бачиш,
Як похмуро кривляться хмари?
Вони зараз зірвуться дощем...