Життя

Мов грім з небес ясних,
Кохання в серце увірвалося.

Я у полоні почуттів своїх.
І досі не збагну, що сталося…

На крилах янгола летить воно,
Мов рятівне благословення,

Цього шукало серденько давно.
Даруючи мені натхнення.

Воно прийшло у серце назавжди,
І сповило його мов ненька.

І додало в моє життя краси,
І надало наснаги в сьогоденні.

Я пісню тобі заспіваю
Про щирість кохання мого.

Я мрію у пісню вкладаю,
Як стежку до серця твого.

З’єднаються наші серця
В частину життя невід’ємну.

В великі, святі почуття,
Щирі, чудові, взаємні.

Я пісню тобі заспіваю
Про поклик моєї душі.

Про те, що я в вірші вкладаю
Щоб їх дарувати тобі.

Привид втраченого кохання
Не руйнуй більш житття моє!

Ти навіяв мені сподівання,
Вони з розуму зводять мене.

Привид втраченого кохання
Я благаю дай спокій мені!

Не народжуй у серці бажання,
Заспокой мої мрії і сни.

Привид втраченої свободи
Моє серце від чар зв ільни,

Прожени вітер болю холодний,
Щоб нарешті біль відступив.

Ти залиш мені мою гідність
Ти звільнися нарешті сам/

Ти із серця мого зникни.
Щоб сліз не лишилось там.

Я не зможу цього самотужки
Надто...

За черемшиною – темної ночі
За черемшиною – бистра вода
За черемшиною – очі дівочі
Дивитись не можуть , бо плаче вона

Життя згубила, занапастила
Б’є по обличчю гнучке гілля
О! Черемшина, що ж ти зробила
Не буде весною, вже, весілля

Як ми любились, в очі дивились
Мріяли разом бути оба
Але не знали, що доленька наша
Лишень но розлука, та гірка журба

Світлий день Празник - сонечко сяє
З церкви відходить людська юрба
Що ж оце буде!? Серденько крає
Колишнє кохання зустріла вона...

Була в Миколи давня мрія
жінок багато в хаті мати,
Горпина, Христя та Марія
одна варити, друга прати.
Та гарні всі немов з екрану,
одна за одну ніби краща,
не підіймаючись з дивану
собі розмріявся ледащо.
В солодких мріях задрімавши,
немов насправді сон він бачить:
усіх до хати їх зібравши
роботу їм окремо значить.
Одній прибрати, тій варити,
другій попрати, третій шити.
А п,ята яблука збирає,
а шоста садить чи копає
і сьома щось в садочку бгає,
а восьма подушки...

Очима ти сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірського кришталю,
несказане лишилось несказанним.
Життя ішло, минуло той перон.
Гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.

Світали ночі, вечоріли дні.
Не раз хитнула доля терезами.
Слова як сонце сходили в мені.
Несказане лишилось несказанним.

Серце моє почуття полонило,
Душу мов лагiдна мати сповило,

Вражень приємних сила-силенна
Це є дарунок від Бога напевно.


Бажаю зануритись в це з головою,
Щоб серце зігріло це диво зимою

Щоб стало міцнішим у серці навесну,
Щоб з мого життя вже ніколи не щезло.

Сонечко промінцем теплим світило
Мов янголятко чарівне і миле.

Що по цій стежці мене направляє
То приголубить, то надихає.

То вітерець мені щось прошепоче
Те, що для мене є найдорожчим.

То соловейко співатиме...

Сиджу та сумую біля вікна
Сиджу та гадаю “Чому я така?”
Краплинки стекають напроти вікна
Як мені зрозуміти “Чому я така?”
Чомусь хочется плакать, сліза не стека
Мабуть посміятись, бажання нема
Якись дивний характер, утримка не та
Хто мені відповість “Чому я така?”
Соняшний промінь прорізав нудьгу
Сумування залишив, зрадію йому
Від душі посміхнусь, все ж добре навколо
Захотілось стрибати, побігти у гору
В голові прояснилось, співає душа
Гарне життя, та і я хороша
Раптом “Стій...

Історія твого життя
Записана у книзі
Під назвою " Брехня "
І слідуєш ти ій навчаючи своїх дітей
І так із роду в рід
По кругу - цілий день.
Вкрали правду, щоб стати богом
Того, що гине за порогом
Того, що не спасає душу
А лиш кидає в клітку, в муку..
І клітка та - це мозок твій
Він є тюрьма для твоїх мрій
Для думки, що спиняє бурю,
Для серця, що живе з любов"ю...

Кожна думка, кожна дія
Силу свою має
Сила ця міняє Всесвіт
Та і нас міняє

Дозріває дика груша
Гарбуз дозріває
Дозріває і людина
Очі відкриває

Все на світі живе – дише
Дише – оживає
А чого людина тужить
То ніхто не знає

Море синє, синє небо
З неба сонце сяє
Сонце світить всім із неба
Веселкою грає

Веселка весела
Землю обійняла
Об’єднала землю й небо
Сходинками стала

Стала радісна дорога
Як прозріли очі
Та й іди собі, небога
Хоч посеред ночі

Птаха тягне синє...