Зарубежная поэзия

Вона вже майже двадцять п’ять віків
Мужам ученим не дає спокою.
Вона – найзагадковіший з світів,
Описаний колись давно Платоном.

Повідав світові мудрець старий
Про землю, що звалася Атлантида.
Був, начебто, то острів чималий,
Де люди чесні й справедливі жили

Не було ще ні Кносса, ані Ура,
Європа доживала первість дику,
Атланти ж вже створили надкультуру,
І мудрі керували там владики.

На жаль не легко мир і спокій втримать –
Перемогла людей пиха й жадоба:
Вони пішли війною на...

І знов громаду підштовхують до урни
Віддати голос свій в підтримку кандидата.
І знов маячать перевибори і тури,
І кошт людський цим "перегонам" сплата.

І кожен вибір не дає надії.
За кожним разом стан дедалі гірше.
Програмам всупереч розгортує події,
Країну злидні стискують все більше.

Та й вибирають люди не програму –
Того, хто більш правдиво обіцяє.
Хто найчастіше просторікує з екрану,
Великі гроші на «розкрутку» має.

Один на одного без жалю ллють грязюку...

What you mean,
When say that all have already seen?
When you say that is not so terrible to fight
With crowd of memoirs at night.
Recently you simply lay,
But it to leave all how before to try.
But now you became simply a phantom, vision,
Which unique purpose to execute the mission -
To take away my soul to itself,
And it needs to have time to be made to twelve.
Otherwise we will not meet more, and you even will
Forget to what at us was before.

Країна злодіїв, пристосуванців і рабів,
Країна маргіналів й бюрократів,
Країна жебраків і новоспечених панів… -
Як ще тебе характеризувати?

Ти звикла вірити у новоявлених «месій»,
Тебе плюндрують – а тобі приємно.
Тебе безчестять, наче найостаннішу з повій,
І продають – вже навіть не таємно …

Ти стала мачухою для мільйонів тих простих
Людей, що скромно звуть тебе Вітчизна,
Вже призвичаїлась до цінностей чужих – отих,
Що так обожнюють нікчемні блюдолизи.

І все ж люблю тебе, о...

Я дивлюсь на небо,
А на небі зорі.
Я не розумію,
Звідки в світі горе,
Звідки біль і сльози,
І страшні недуги,
Вітер, дощ і грози
Злість, ганьба, наруга.
Звідки смерть і війни,
Жадібність і заздрість,
Сум і безнадійність,
Старість, безпорадність …
Я дивлюсь на небо
І про щастя мрію.
Звідки зло на світі,
Я не розумію…

Івано-Франківськ
14 листопада 2009р.

В дешевому, прокуреному барі
За келихом червоного вина
ВІН тихо плив у п’яному угарі,
А в душу закрадалася зима…

Хто він такий? Чому на цьому світі
З’явився ВІН? І де його мета?
Заради чого варто в світі жити? –
Скажіть ЙОМУ, – Де істина свята?

Вино бриніло в голові, мов струни,
Дим тютюновий лагідно душив,
Та це ЙОМУ лиш додавало суму –
Незрозумілий біль його палив…

Вино допите, бар пустий, і в пачці
Уже не залишилось цигарок.
Підвівся, сам собі сказав: «Удачі!
От зараз би...

Мої мрії без тебе не можуть,
Як не можуть рослини без сонця.
Я вмираю без тебе і ніхто не допоможе.
Більше нікого не має біля мого віконця.
Я кохаю тебе, вірний мій друже.
Ти для мене найцінніша людина.
Я кохаю тебе дуже-дуже.
Допоможи мені – я без тебе не можу.
Тяжко проходить доба за добою.
Я частіше тебе закликаю.
Ну згадай же, як було нам з тобою.
Це було щось схоже до раю.
Я знаю, твоє кохання до мене
Живе і сьогодні, але тобі не до того.
Хай планета буде вічно зелена,
Але ти...

Друге сонце засяяло
На небі ранкового міста.
Обвуглена гілка сакури…

***

У невеличкому японському містечку
Малюк-школяр – допитлива дитина –
Йдучи за руку з дідом по-малечку,
Спитав: Дідусю, що то: Хіросіма?

Дідусь, примруживши вузькі старечі очі,
Здійняв обличчя у безхмарне небо,
Згадавши морок ядерної ночі,
Подумав: Розказать? Чи все ж не треба?

Наважився. Сказав: Жахливий сильний біль,
Останній зойк людей в горнилі пекла,
Від багатьох лишилась тільки тінь,
Вкарбована...

Не тверди мне в дни печали:
В жизни место только снам –
Спит душа, и мир едва ли
То, чем кажется он нам.

Жизнь серьезна, жизнь реальна,
Гроб – не цель, и, путь сверша,
В прах вернуться изначальный
Не должна твоя душа.

Не печаль, не наслажденье
Суть пути и цель конца,
Только действие, стремленье
Открывает в нас Творца!

Время мчится, как на крыльях,
Стоек дух, но под конец,
Глуше, глуше марш к могиле
Барабанщиков-сердец.

На биваке, в битве ль честной,
Совершая жизни путь...

Скажіть: Чому на світі стільки зла?
Чому добру завжди потрібен захист?
Коли настане світлая пора?
Коли у душах запанує радість?

Скажіть: Чому на троні знов брехня?
Чому лукавий далі світом править?
Коли в серця повернеться весна?
І камінь їх в кохання переплавить?

Івано-Франківськ
27 листопада 2009р.