Яков есепкин

Над світом сходе зірка не одна;
Їх дві, і кожна з них самолюбива.
По-перше, зірка Сили – то війна.
Та є ще зірка Права – слова сила.

Безжальні промені у кожної із них.
Одна усе спустошити лиш хоче,
За слабкість – вбити, за супротив тих,
Хто не скоривсь їй, в люті спопелити!

Та інша теж глуха до нарікання.
До того ж, ще й сліпая від природи.
У неї лиш одне бажання:
Щоб все було, як їй лиш до вподоби.

Коли над нами сила – то біда;
Кайдани й батоги – то її слуги...

Знову поруч, чомусь, ти зі мною ідеш...
Я мовчу, як завжди, а ти мелиш про щось...
Та про що, я не чую, як завжди, в решті решт...
От би змив би тебе цей дрібний тихий дощ...

Ми не пара, це ясно, але спим, чомусь, вдвох...
І ти дзвониш мені, і питаєш де я...
Хочеш знати: куди, з ким і, навіть, по що...
От би раптом тебе стерла з себе земля...

Кожен ранок я сплю, а ти будиш, і ґвалт...
Я люблю свої сни, в них так рідко є ти...
Ну навіщо мені твоїх друзів всіх знать?..
От...

Родная медицина, заботами снедаемая,
Вколола мне вакцину от гриппа ожидаемого.
Теперь хожу с прививкою
и не страшусь простуды.
И думаю урывками: а если б сделать, люди,
Прививку и от старости,
прививку и от глупости,
И от возможных гадостей,
и от духовной тупости?
От равнодушья подлого, от злобного коварства
И от усердья потного
лакейства перед барством?
Чтоб было всё в порядке
у всех, судьбой обиженных.
Чтоб танцевал вприсядку
парень обездвиженный!
Чтоб, вколотая в вены...

Не плюй межиочі Землі!
Не плюй в лице свїй планеті!
Не сій того, чого не схочеш жать,
Адже все сіяне пожнеться!
Чи виправдання в забутті?
Та, підкоряючись Закону,
Той сіє зерна золоті,
А той- посіяв зуб Дракона.
Розсипав сміття навкруги,
Устане- та назад не обернеться.
Що залишає по собі,
І мріє, що йому минеться.
Та не минеться нікому!
Бо вічні Космосу Закони!
Під карми владою живем
Ми від народження до скону.
Не проклинай своїх дітей,
Не сій Драконове насіння,
Яке у проклятих...

Накануне вешнего Николы
От теплыни пчёлы опьянели.
Убралась цветами косогоры,
Яровым поля зазеленели.

Лёгким ветром травы расчесало,
Радуга три раза зависала,
Возле церкви, где венчалась пара,
И у загса вился возле зала
Белый голубь, яко херувим:

Как угодник русскими любим -
Что смогла, природа показала.

Осенним вечером, когда с небес со свистом
Свалились эти альфацентавристы
Или венерцы, или марсиане -
Я преспокойно мылся в русской бане,
И веником зело себя хлестал.
Вдруг - шорохи в предбаннике... Заходят.
Вдвоём ко мне, а третий стал в проходе.
Я - тазом в них, но таз повис в пространстве.
И вот, как был, в намыленном убранстве,
Уж я у них на корабле… Кругом мигает.
С меня водичка мыльная стекает,
А я стою без всяческих надежд,
С семьёю не успевши попрощаться.
А гуманоиды изволят...

Волосы вербы
И льдинки-глаза…
Снились, наверное,
Те чудеса!

Тает девчонка,
Сгорает всерьёз:
Жарко и звонко,
И сладко до слёз…

. . . . . . . . .

Вот и сосед -
Про супругу свою:
« Думал, и нет таких -
Только в раю!

Встретил - и что?
И крутись, яко вор?
Лезть под пальто -
Коль глазищи в упор?..

Так и женился!
От общей судьбы -
Не уклонился,
Не встал на дыбы.

В девке ведь тоже
Природы каприз:
Всё, чем пригожа -
Направлено вниз.

Если бы к небу
Их свет восходил...

В мягких зорях рассвет упоителен,
Словно девушка, солнце встаёт.
Собеседник-рыбак удивителен -
Только рыба совсем не клюёт.

То ли вызван карась на комиссию,
То ли сыт, яко княжеский конь?..
И "несёт” рыбака - про дивизию,
Как попали в Чечне под огонь.

Как тылы, чего надо, не додали,
А ненужного воз привезли.
Как политики предали-продали,
Как зазря пацаны полегли.

Как лежали в грязи, безобразные,
Головешки - руками кроши.
"Ты вот песни всё пишешь... напрасные...

Кум зайшов й до Кума зранку,
Вишневий гай ще не прозрів,
Побачивши горілки склянку
Вусами смак зашелестів…
Дай, я наллю тобі стопарик,
Сказав шановний та налив,
Включивши фірмовий ліхтарик
Він Кума ж пити запросив…
Я теж тобі наллю – Кумасик,
Пий з перцем вугриця настій,
…десь недалеко в’є комарик,
У нього власно мій мотив…
Ох, пили довго та співали
Козацьку пісню увесь день,
Аж, поки п’яні посідали
Сперечатись, відкинув лінь…
Давай поспоримо козаче,
Каже Кум, що має дім,
Не...

Сусідки-Кумоньки зійшлися
У день яскравий та сухий…
Світило сонце, синя птиця
У небі ладилась мерщій…
Попили ж чаю, трохи кави,
Ум’яли з сиром пироги,
Про всі діла розповідали,
У бік ширяли, як могли…
Чого ж тобі везе – сусідка?
Питає, Зла, почервонів,
Ти мрієш прати, є погода,
Якийсь тут маєш чудослів?
Ні…, в мене є гнучкий барометр,
Ось, каже жінка, взяв настрій,
Мій чоловік – людській тахометр,
Крутить вуса – по часовій…
Якщо лежить кінець направо,
То ж буде дощ, варю я...