Яков есепкин

Оптимізм – недолік інформації,
Який в душі бентежить майже все,
В ночі болить совість реформації,
Наче перець купається в глясе…

*
Безсонниця – є дивовижний засіб
Рахувати, всього лише, до трьох,
Й може десь, хто-небудь, і порадить
Прати – до пів четвертої удвох…

*
Молодість – світлі думки про кохання
В надбанні колоритних всіх часів,
Коли старість вторгається в заласся
Подумати з любов’ю, що ти жив?!

*
Медицина – поважності зібрання
Серед людей, де головує зик...

пандемія – о! мама-мія!!!
з якого дідька ця гризня???
зла громадянська істерія
дістала й бідного митця,
що вийшов певною тропою,
заклав в кишеню п’ятака,
сів у трамвай, що без контролю,
й зухвалість вийшла отака:
чихнув шановний мимоволі,
в той час почув лихі слова,
незабаром медики в покої
привезли битого творця…
…черепно–мозговая травма,
гематома на тлі лиця,
удари множинні і садно –
й не впізнати вже митця?!
___
паніка – це напевно сила,
що грипи знищує дотла?!
один...

Він звик дивитися на світ
Крізь окуляр оптичного прицілу,
Він звик, коли сумління не болить,
Бо у прицілі ворог – не людина.

Він звик дивитися на світ,
Як той хижак, що так чека на жертву,
Він звик, коли інстинкт його кричить:
«Все те, що є поганим, мусить вмерти!»

Він звик дивитися на світ,
Який давно уже не чорно-білий,
Але тепер душа його болить,
Бо зрозумів він: ворог – теж людина…

Івано-Франківськ
16 листопада 2009р.

Друге сонце засяяло
На небі ранкового міста.
Обвуглена гілка сакури…

***

У невеличкому японському містечку
Малюк-школяр – допитлива дитина –
Йдучи за руку з дідом по-малечку,
Спитав: Дідусю, що то: Хіросіма?

Дідусь, примруживши вузькі старечі очі,
Здійняв обличчя у безхмарне небо,
Згадавши морок ядерної ночі,
Подумав: Розказать? Чи все ж не треба?

Наважився. Сказав: Жахливий сильний біль,
Останній зойк людей в горнилі пекла,
Від багатьох лишилась тільки тінь,
Вкарбована...

Загрустил наш Авраам. Хитрая Ревекка
Прибрала сынка к рукам - делать человека.
Откололся Исаак ручкою от блюда,
Весь в работе, как ишак, на своих верблюдах.

Не приходит по утрам с порванной рубашкой
От какой-нибудь мадам от милою мордашкой.
Молодые в полный рост про отца забыли.
Стал отец им словно хвост не пришей кобыле.

Невесёлая пошла жизнь у Авраама.
Как-то надо украшать эту панораму.
Нет достойнее пути оживить житуху,
Чем на старость лет найти в жёны молодуху.

А, гори оно...

Бог сказал Иакову: «Встань, пойди в Вефиль.
Здесь с афёрой паховой ты поджёг фитиль.
Тех, кто норм этических выдержать не смог,
От проблем этнических не спасает Бог.

Акт святой, дарованный в знак моей любви,
Со своим народом ты вымазал в крови.
Приобрёл известности сей Сихемский шлях,
Вызревает ненависть на его полях.

Многим поколениям жать её плоды.
Уводи немедленно племя от беды,
А потом торжественно, Яков-Израиль,
Ты построй мне жертвенник в городе Вефиль».

***

От иных...

Брата два живяше
В давнюю годину.
Один хлебный мякиш
Ел, другой – мякину.

Один на перинах
Спать привык пуховых,
Другой правил спину
На досках дубовых.

Пёхом по дорожкам
Младший мерил вёрсты,
А старшой на дрожках,
Пузо распростёрши.

Под единым Богом
Два живяше брата,
Но один убого,
А другой богато.

Всё бочком, сторонкой
Минуют друг друга,
А навстречу токмо,
Когда дюже туго.

Унижаться всуе
Надо всего мене.
Что голодный чует -
Сыт не разумеет.

Раз к родному...

Иаков сыновей своих призвал
(Как Ельцин собирал борзую труппу,
Когда роль реформатора играл,
А не смотрел на всех холодным трупом.

Себе ту сходку представляю я:
Берёза, Рыжик, Плохишок, Бурбуля,
Дьячок, Окуля - вот его семья,
Которая стране покажет дулю.)

Сказал Израиль: «Возвещаю вам
Грядущее, его шипы и розы.
Для вас, сыны, несут мои слова
Надежды, обещанья и угрозы.

Предначертанья видеть вы должны,
Чтоб путь судьбы не расходился с вашим.
Сойдитесь в круг Израиля сыны...

Иаков сыновей своих призвал.
Так Ельцин собирал борзую труппу,
Когда роль реформатора играл,
А не смотрел на всех холодным трупом.

Себе ту сходку представляю я:
Берёза, Рыжик, Плохишок, Бурбуля,
Дьячок, Окуля - вот его семья,
Которая стране покажет дулю….


«…Про подвиги Рувима знаю я,
Как у служанки задержался на ночь...»
Сравнения замучили меня -
Ну, чем, скажите, не Борис Абрамыч?

Как ПредСовбеза он имел почёт,
Сибнефть прибрал и ВАЗ поставил в позу,
Но согрешил наложницей...

Не треба від тебе не слів не дарунків
Не кинутих в розпалі гніву слів.

Не з’ясування на людях стосунків.
Бо це є знущання з моїх почуттів.

Лише відпусти мою душу на волю,
Загоїти рани від давніх образ.

Дозволь зрозуміти, що сталось з любов’ю
Все з часом я впевнена буде гаразд.

Не квапся благаю, всі висновки потім,
Для слів беззмістовних зараз не час.

Думкам так потрібен омріяний простір.
Який приведе все до ладу у нас.