Хто

Хто я? Людина? Дівчина? Тварина?
Можливо дівчина, можливо й не людина...
А може просто вища сила
Таку нам долю присудила?!
Таку, а не інакшу...зовсім різну...
Хтось має бути просто тінню,
Хтось вище за усіх стояти...
У кожного своя історія,
та ж сама навіть мрія...
Усе по-різному, усе не так...
Хоча...насправді ж це несправедливо!
І кожен добре все це зна...
ПОТВОРИ! (ДИКІ! НЕРОЗУМНІ!)
Це ми! Це я! Це ти! Це так!
НЕНАВИДЖУ! НЕ ЛЮБЛЮ! НЕ РОЗУМІЮ!
Що це? Це ЗНАК!
ВСЕ ТАК! ВСЕ ТАК...

Сусідки-Кумоньки зійшлися
У день яскравий та сухий…
Світило сонце, синя птиця
У небі ладилась мерщій…
Попили ж чаю, трохи кави,
Ум’яли з сиром пироги,
Про всі діла розповідали,
У бік ширяли, як могли…
Чого ж тобі везе – сусідка?
Питає, Зла, почервонів,
Ти мрієш прати, є погода,
Якийсь тут маєш чудослів?
Ні…, в мене є гнучкий барометр,
Ось, каже жінка, взяв настрій,
Мій чоловік – людській тахометр,
Крутить вуса – по часовій…
Якщо лежить кінець направо,
То ж буде дощ, варю я...

Хто, власне, знає, що воно – кохання?
Закоханий навряд чи розповiсть.
Осяяння, натхнення, хвилювання?
Блага до нас iз сфер небесних вiсть?

Лиш той – людина, кажуть, хто кохає.
Кохання свiтло, наче сонце, л’є,
Нiчого вiд людей не вимагає,
А тiльки щедро радiсть роздає.

Усе прекрасне в свiтi – вiд кохання:
I квiти, i будiвлi, i пicнi.
Воно яскраве – й перше i останнє,
Хай прийде восени чи навеснi.

Якщо хоч раз в життi любов пiзнаєш,
Осяяне з тих пiр твоє життя.
I тим єдиним...

Кожна думка, кожна дія
Силу свою має
Сила ця міняє Всесвіт
Та і нас міняє

Дозріває дика груша
Гарбуз дозріває
Дозріває і людина
Очі відкриває

Все на світі живе – дише
Дише – оживає
А чого людина тужить
То ніхто не знає

Море синє, синє небо
З неба сонце сяє
Сонце світить всім із неба
Веселкою грає

Веселка весела
Землю обійняла
Об’єднала землю й небо
Сходинками стала

Стала радісна дорога
Як прозріли очі
Та й іди собі, небога
Хоч посеред ночі

Птаха тягне синє...

хто такий Тарас Шевченко?
знаемо мы всi!
вчителя,батьки i дiти,
любимо його вершi
не скорився поет долi
в тяжкi тi роки коли жив вiн у неволi
i писав для нас книжки!

Про кохання лагідно
Серденько співає,
Де ти мій ріднесенький
Сам один блукаєш?
Хто тобі на сніданок
Сирничків спече,
Хто голівоньку русяву
Схилить на плече?
Хто тобі борщика
З пампушками зготує?
Хто коли не весело тебе поцілує?
Хто лагідним словом
До тебе звернеться?
Хто в вечорі послухає,
Як серденько біється?
Хто тебе підтримає у тяжку хвилину?
Та,хто більш за всіх цінує-
Кохана дружина!

Квятковская Людмила
Была девчонкой «в теле».
А пацанва любила
Лишь тощеньких девчат.
На Люсю – ноль вниманья,
Все сквозь нее глядели...
Из будущего видно:
Не девочка, а клад.

Отзывчива, сердечна,
Умна и без заскоков.
Готова сделать в дружбе
Навстречу первый шаг.
А юность так беспечна...
Хоть кто-то у истоков
Формированья душ бы
Сказал бы:
-- Надо так... –

Была бы дружба с Люсей
Квятковской мне подарком.
Но я был не умнее
Всех прочих, а глупей...
Была б, наверно, лучшей...

Не огидний той рубець
Що є наслідком відваги.
Хоч i сили -- нанiвець,
Не вiдддасть вiдважный шпаги.

Лиш боротись — значить жить,
Не ламайся вiд нещастя,
У двобою кожну мить
Мужнiм вчинком вiдзначайся.

Хто ти є, i що ти є,
Розпiзнаю в мить єдину:
Хто оточує тебе,
Прикриває в бiйцi спину?

Хто готовий поруч йти
Тяжким шляхом, але гiдним?
Вища радicть у життi –
Бути людям необхiдным.

Доле, мужньому щасти,
Хай у злиднiв сльози л’ються...
Заклик чесної мети...

Над світом сходе зірка не одна;
Їх дві, і кожна з них самолюбива.
По-перше, зірка Сили – то війна.
Та є ще зірка Права – слова сила.

Безжальні промені у кожної із них.
Одна усе спустошити лиш хоче,
За слабкість – вбити, за супротив тих,
Хто не скоривсь їй, в люті спопелити!

Та інша теж глуха до нарікання.
До того ж, ще й сліпая від природи.
У неї лиш одне бажання:
Щоб все було, як їй лиш до вподоби.

Коли над нами сила – то біда;
Кайдани й батоги – то її слуги...

Шукаєш шлях в Єрусалим?
То почекай,! Вже час надходить:
він буде явлений Землі –
його зоря над нами сходить!
…Сковорода і «Сад пісень»,
Союз із Заходу і Сходу;
В Таращі – зірка. Вічний день,
Ментальність Вічного Народу.
Блаватська, Реріхи, Тарас –
той вічний символ України.
Куди ж ви все будили нас –
Предтечі до Святого Сина?
Що став Фундаментом Життя;
зібрав сім стін Єрусалиму;
став Храмом Міста Майбуття;
спасенним душам дав Країну.
Знайшов дванадцятьох перлин –
воріт для...