Серця

Стікають солоні краплі по щоках

Ти де? Ти де? Ти де?

Життя немає у моїх очах

Нема тебе. Нема тебе. Нема тебе.
А серце б’ється сильно-сильно

Не знає ще, не знає все…

Я обманула, щоб пожило ще

Ти де? Ти де? Ти де?
Чашка кави з ваніллю на двох

Тепер моя, лише моя

І пачка Marlboro, як згадка, ох…

Вже не твоя. Вже не твоя. Вже не твоя.
А я і далі слухаю Бітлів…

Та вже не пишу СМС тобі…

Не питаю: «Як ти зумів?». Навіщо?

Let it be. Let it be. Let it be.

Так бывает, приближаясь отдаляется.
И порой бывает, рядом - далеко.
А порою, тот кто рядом потеряется.
И найти его бывает нелегко.

Как игла, уколет сердце моё боль.
И его когтистой лапою сожмёт.
Не подам я виду, ты обнять позволь.
Ведь душа тобою лишь живёт.

Обниму и две души в одну сольются.
Боль разжала лапу, ей не победить.
И два сердца в такт друг-другу бьются.
Буду я тебя одну всегда любить.

На с тобою повенчала жизнь навеки.
И я счастлив, что ты есть в моей судьбе...

І знов громаду підштовхують до урни
Віддати голос свій в підтримку кандидата.
І знов маячать перевибори і тури,
І кошт людський цим "перегонам" сплата.

І кожен вибір не дає надії.
За кожним разом стан дедалі гірше.
Програмам всупереч розгортує події,
Країну злидні стискують все більше.

Та й вибирають люди не програму –
Того, хто більш правдиво обіцяє.
Хто найчастіше просторікує з екрану,
Великі гроші на «розкрутку» має.

Один на одного без жалю ллють грязюку...

…їде Хвеська по дорозі
треться попа по підлозі
тріск на возі гуркотить
душка файно голосить:

хай живуть блага серцеві
колоритності рожеві
хай жирує бідний світ
чи колгоспник чи м’ясник
веселись народ ти в змозі
збійним тиском на морозі
розігріти силоміць
час що наближає мить
мить разючого моменту
де дістане компліменту
один втомлений мудрець
мабуть він і був боєць
й розгорнулися литаври
пролунали святні блиски
розговляється народ
ось і чарка й бутерброд
хтось хитається у...

Чомусь люблю дивитись на вогонь...
Не той, що нищить, а на той, що гріє,
Що спомини з дитячих літ навіє,
Котрі зринають з маминих долонь.

О, цей прадавній Прометеїв скарб!
Він диктував поетам мудрі строфи,
Покірним був, немов слухняний раб,
Караючим, неначе хрест Голгофи.

Вогонь святий зуміймо зберегти,
Що будить в серці віри світлий промінь,
Гукає відкривати невідоме,
Що час хова під панцир золотий.

Пусть чувство зыбкое любовь
Легко сквозь пальцы убежит
Но просьб своих ей не готовь
Она все за тебя решит....

И кто сказал, что лишь однажды
Дано узнать огонь любви?
Ты сможешь чувствовать и дважды
Лишь серца дверь ты отвори.

Качаясь...
На волнах судьбы,
Я наслаждаюсь...
Музыкой любви.
Прекрасной...нежной,
Песней серца.
Что льётся из души.
Моя любовь...
К тебе лишь одному.
Чиста...светла...
Согрета...
Солнечным лучом.
За это счастье...
Я судьбу благодарю.
Богата я...
Любовью и теплом.

Лариса М.

Спасибо Вам от всей души!
За дивный образ на бумаге,
За темы,полные отваги.
Надежды,веры и любви.

У Ваших слов-не голосок;
Непроизвольно песня льется,
Окликни,-светом отзовется,
И греет преданно у ног.

От океана ваших слов,
На серце пламенный залив.
Не рифма душу согревает,
А правды искренней мотив.

Вы дали мне души рывок.
Вы в трудный час не отказали,
Поддержкой теплой доказали,
Что в мире я не одинок.

Ты прости, прости меня, девчонка.
Не хотел я, не хотел тебя обидеть.
Не могу я видеть боль в твоих глазенках,
Легче звезд на небе мне не видеть.

Ну не плачь, прошу тебя, не плачь, девчонка.
Твои слезы словно нож по серцу режут.
Я хочу увидеть свет в твоих глазенках.
Не смотри, ты, умоляю, с укоризной.

Рідна ненька моя,Україна!
Ты, Отечество, слався мое!
Хай ця пісня на захід полине,
И восток пусть подхватит ее.
Сколько можно делить нас на части,
Краять душу і серце братам?
Неужели же наше участье
Тільки скубтись на втіху панам.
Ми ж одного і роду і племені,
С тех далеких славянских веков...
Разом славили Ладу і Велеса,
Вольно жили под сенью дубов!
И сейчас, спустя тысячелетия,
І мета в нас і мрія одна-
Были б счастливы, в здравии дети,
Та,щоб нас не торкнулась війна.
Нам не...