Доки серце

Что хочу тебе сказать о том что случилось сегодня
То что видел тебя рано утром во сне приятном
И я говорил тебе о любви и красоте природной
И думаю тебе понравилось когда говорил о своём.

Чувстве с большой буквы к тебе
И вряд ли оно обманчиво вообще
Было бы когда-то как бутылка лимонада
И все же оно существует и никогда чужих сердец не ворует.

Чиста моя любовь чиста как мой стакан
Из которого я пью кофе по утрам
Она не обманет тебя не соврет
Все расскажет и спать пойдет.

Ведь...

Воїн...
Велике значення у слові
Природою було дано,
І пересічному воно
Неосяжним завжди було:
Він кинув поглядом убік,
Побачив постать - чоловік,
Запилений й сумний сидить,
Каптур хова очей блакить,
Потерті чоботи і плащ;
"Належно" оцінив і край.
Душа лиш глибше відчуває,
У витоки як поринає,
Мандрівника сумного образ
Розкриє швидко, відгадає,
Правдива там краса витає.
Людина? Ні. Істота? - воїн...
Для нього істини немає,
Лише довічная війна
І суть у ній одна - життя...

В спокої днів
Від неба до неба
Сонце плавило лід –
Мені це і треба.

Я кохала його
Палко, сильно , до ранку,
Але щастя моє
Геть пішло на світанку.

Біля моря на хвилях
Ніжна хмарка заснула,
Та де щастя поділось
Досі я не збагнула.

Я шукала у квітах
промінь твої усмішки,
Та з холодним повітрям
Засинала у ліжку.

Та не буде прохань,
Не благань, не чекання.
Я залишила серце
Для твого кохання

Всміхається краса лукава
Така підступна та ласкава
Богиня, німфа пьєдесталу
із барельєфу - свого трону.
На ній же з каменю корона
І насмішка суха і строга
Для нас якби пересторога,
Щоб не пройшов ти без поклону....
Та недоступна для простого
Земного, чистого кохання!
Її бажання - це визнання.
А до овацій вічна спрага
І чути лиш єдине: "Браво!"
О Славо!
О скільки чистих й непорочних
Запутались у твоїх косах
І не сховають вже у простинь
Наготу свою у сльозах.
О, золоті річки...

Я потеряла друга,он погиб в автокастрофе.
Он умерал у меня на руках,бежала кровь.
Дорога,фонари,боль в груди он шептал мне что хочет жить,
Что он бросит пить,займётся собой,заведёт семью,
И в друг...его пульс оборвался...
ЧтО Же Ты БрАчО НеЗдОвАйСя...Ну же ешё чуть чуть....
И его заберали на верх от куда не придёшь...
И такое чувство буд то в серце НоЖ..
И каждый день ЛёХ я вижу тебя во сне,
Мне сниться что мы плывём по реке...
И только я осмелилась до тебя докоснуться...
Как бог...

Дуже темно в очах твоїх
Де, скажи мені, світло поділось?
Ти б ангелом бути зміг,
Як би серце твоє відкрилось.

Не шукай мого погляду знов.
Мені лячно очі відкрити,
Скільки чули, скажи відмов,
Щоб тепер душею кривити?

Зачекаймо на весну,
Там дивись і крила виростуть.
Зачекаймо на весну,
Там дивись і почуття вистрибнуть.
Зачекаймо на весну,
Там, дивись, і погляд зміниться
Зачекаймо на весну,
Там, дивись і зорі зірвуться.

Мої пальці шукають лезо,
Щоб розрізати цю хвилину
Я...

Согрей моё серце,
Согрей мою душу,
Согрей мои руки,
И мне будет лучше.
А, если не сможешь,
Хотя бы скажи мне,
Что я была нужной
Тебе в этой жизни.
В душе моей ветер
И мрак бесконечный.
А дождь - это слёзы -
Недуг мой сердечный.
Но, если вернёшься
Тебя я увижу.
Ты мне улыбнёшься.
Твой голос услышу,
То в сердце заглянет
Твой солнечный лучик.
Он сердце согреет.
И мне станет лучше.

Ми заблукали с тобою в темряві,
Ми чули лише голоси,
Та думки наповнялись барвами,
Я благаю –за мною іди.

Шепіт в кімнаті, в сутінках,
Я шукала обличчя твоє,
Завтра я піду по бутіках,
Щоб купити серце твоє

Сіра ніч білим днем нездужала,
Я чекала дзвінка твого.
Але мрія моя розбуджена
Вже впізнала кумира свого.

Прости меня,быть может я и дура,
Но в этой жизни все мы дураки.
И все у нас с тобой уж слшком глуппо:
Мы не друзья с тобой и не враги.
В какую мы игру с тобой играем?
Скажи, кто правила ее диктует нам.
Кому мы врем, желанья предавая
И чьим пытаемся поверить мы словам.
Все это ложь как жаль,что ты не веришь,
И я не знаю ,что еще сказать тебе.
Не скоро все пройдет, а ты уедеш
И я отдамся полностью судьбе.
Ты только не жалей о том, что было
И пусть Господь рассудит нас с тобой...

Двери...двери....

В длинном коридоре

Ищу и верю....

А за ними -море....

Окна...окна....

Мокрые стёкла

От дождей и гроз...

Иногда от слёз...

Радость...радость....

Серце внемлет сладость...

Слышит голос встречный....

По дороге млечной...

Дни и ночи....

Звонкий колокольчик

вновь уводит в дали

позабыв печали....

Прочь сомненье -

Пусть живёт творенье!

22.02.2008