Доки серце

Втічи у степ від людської пустелі
Й насамоті уголос помолись.
Тим відчини назовні серця двері,
Нічого не жалій і не скупись.

Ось вітерець,– віддай йому всю силу,
І лють твою, і злобу хай бере,
Несамовито хай він віє-виє,
Та в тобі вже нема того, що зле...

Страхи всі з підсвідомості назовні,
За ними зійде сутінків мана,
Вона така тонка, така безкровна.
Їй треба острах? – Хай візьме сповна.

Образи, заздрість – непотрібні речі,
Тому із себе просто викинь їх;
Всі...

Скажу спасибо льиш спасибо

Всем тем кто осуждал меня

Ведь её улыбка простая улыбка

Научила прощать всех и вся

Скажу спасиба тьихое спасиба

Я небу и земле за маю суть

Мне жаль лишь что ихняя ошибка

Многоточием обозначила мой путь

Скажу спасиба, прошепчу спасиба

Чтоб милая мая меня неузнала

Ведь её улыбка простая улыбка

Серце с душою разделила

Скажу спасиба нежное спасиба

Я всем друзьям и недругам сваим

Ведь ихняя жизненная сила

Доёт надежду света...

дороги дальние души
в мечты разум погружают
и дальние будущие дни
мечтами душу исцеляют



величием небес опусташенный
искал я крест испепеленный
люцким терзанием и злом
земной справедливостьи вечный сон

сей мир безликий и неполный
величием души пращЁнный
пращеня ищет лиш у тех
кто както взял наднею вверх

величием судьбы опяненый
стараюца достигнуть лудших дней
теряя дни сваи на барьбу
обрекают себя на пустату

величием люцких марей каварных
ищут свабоды в путях...

прoшла пора и децтва скрылось

за холмами горестьи маей

и повесне тровой укрылась

средьи слез маих дождей

прoшла и была скаротьечна

свидание мае с мечтой

я принемал ношу смеренна

окруженный скалистаю тоской

прoшла надежда мима серца

и не вашла в мой дом зимой

слабела на крестье вся вера

что пагибала льиш маей душой

прoшла весна и лета ненастала

печаль льиш длилась ва мне века

льиш грусть маю память удержала

в чисах судьбы пещинками песка

прoшлали...

Рахую дні, години і хвилини,
Коли зустрінемось з тобою знов.
Я - божевільна... як мала дитина,
Та я ще вірю в справжнюю любов!
Мене любили, потім знов кидали,
Та я назад до нього завжди йшла.
І тут... тебе зустріла; покохала...
Від нього я навік уже пішла!
Тепер не можу я без тебе жити,
До мене в снах приходиш ти щоночі.
Тебе до смерті буду я любити,
Щодня я хочу бачить твої очі!
Дивлюся знову на старий годинник,
А серце знов наповнює любов.
Рахую дні, години і хвилини,
Коли...

- Де найкраще місце на землі?
- Там, куди з теплих країв летять журавлі!
- Куди всі дороги ведуть невідомо?!
- До милого, рідного дому.
- Чому хтось не спить, страждає до ранку?
- Бо юність ще кличе рожевим серпанком.
- Чому так тремтить серце дівоче?
- Тому, що чекає жаданої ночі.

Твої губи кричать «не люблю»!
Мої очі благають «не йди»…
Зимний погляд я твій ловлю
В нім журби промайнули сліди
Ти говориш, що я не єдина
Що таких як я, цілий світ
Тихо плаче рясна горобина
Про останній жовтневий політ.
А здавалося, що неповторна
Що мій профіль у серці застиг
Де взялась ця реальність потворна?
Нащо зруйнував усе ти?!

Життя-то є гра,то- реаліті-шоу,
Де кожен герой є чудовий актор.
З тобою задуже загрались ми, любий,
Тому і зашкалює в серці мінор.

Тому,що не можу я грати чудово,
Настільки красиво, як ти вчив мене.
Ти всі ті уроки провів суперово,
Та з пам*яті образ навряд чи мине.

Не можу забути ті очі блакитні,
Байдужий той погляд,що був на мені.
Не йдуть в мене з пам*яті руки ті мужні,
І мрії мої, що належать тобі.

Так сумно, що разом не будем ніколи,
Так боляче, що у житті ти...

Чи бачиш душу ти злиденну,
Чи бачиш темну пустоту.
В його очах світло-зелених,
В безмежну зазирнувши гіркоту?

Цей ідол багатьох скорив,
Більш не належачи нікому.
Твій розум демон захопив,
Його ти раб тепер до скону.

В твоїй душі метуть сніги,
А серце - більше не палає.
Зобвенний розумом і ти,
Тобі до волі, як до Раю.

Несучи камінь крізь світи,
Котрі кінця свого не мають.
Йдучи по землях, крізь віки,
Разом з тобою всі страждають.

Але не довго це триває,
Не виніс мук...

Кому , о Господи , доступны
Твои Сионски высоты???
Тому, чьи мысли неподкупны,
Чьи целомудренны мечты.

И кто себя не через злато,
а верой в Бога оправдал,
Не ухищрялся против брата
и на врага не клеветал.

Но верой в Бога укреплялся
И серцем чистым и живым,
ЕМУ со страхом поклонялся
С мольбою плакал перед Ним.

И если руку Твой избранник
Мечем священным ополчил,
Веленьем Господа посланник
Он исполина сокрушил.

В венце ли Он ,Его народы,
Возлюбят Правду, всякий град...