Доки серце

Марианна, Марианна... Нет спокойной ночи.
"Нет" сказало сердце, оно песни хочет.
Нет и сладких снов, когда день во фраке,
Рвутся струны сердца в звездно-лунном мраке.

Пусть все рвутся до одной! Пусть в жару расплавятся!
Пусть о музыке живой память не останется!
И тогда огонь внутри сменится на холод,
И не будет мучить боле равнодушья голод.

Фонотека души опустеет. Аккорды и ноты уйдут
В никуда. Вернутся ль они? Уже никогда!
У них есть путевка с остановкой во льдах,
Ведь "незачем...

Давай с тобою просто помолчим...
Закроем окна шторами, присядем
И раззожжем камин...
Давай с тобою помолчим -
О прошлом помечтаем.

Как можно прошлое любить?
Хранить тепло в серцах остывших,
Потухшими глазами
Друг друга не пленить...
К чему нам прошлое любить?

Давай с тобою проведем последний вечер
Банальной фразой, фразой ни о чем
Мы завершим роман любви беспечной
Но вот окончен бал...
И воском плачут свечи...

Стікають солоні краплі по щоках

Ти де? Ти де? Ти де?

Життя немає у моїх очах

Нема тебе. Нема тебе. Нема тебе.
А серце б’ється сильно-сильно

Не знає ще, не знає все…

Я обманула, щоб пожило ще

Ти де? Ти де? Ти де?
Чашка кави з ваніллю на двох

Тепер моя, лише моя

І пачка Marlboro, як згадка, ох…

Вже не твоя. Вже не твоя. Вже не твоя.
А я і далі слухаю Бітлів…

Та вже не пишу СМС тобі…

Не питаю: «Як ти зумів?». Навіщо?

Let it be. Let it be. Let it be.

Так бывает, приближаясь отдаляется.
И порой бывает, рядом - далеко.
А порою, тот кто рядом потеряется.
И найти его бывает нелегко.

Как игла, уколет сердце моё боль.
И его когтистой лапою сожмёт.
Не подам я виду, ты обнять позволь.
Ведь душа тобою лишь живёт.

Обниму и две души в одну сольются.
Боль разжала лапу, ей не победить.
И два сердца в такт друг-другу бьются.
Буду я тебя одну всегда любить.

На с тобою повенчала жизнь навеки.
И я счастлив, что ты есть в моей судьбе...

І знов громаду підштовхують до урни
Віддати голос свій в підтримку кандидата.
І знов маячать перевибори і тури,
І кошт людський цим "перегонам" сплата.

І кожен вибір не дає надії.
За кожним разом стан дедалі гірше.
Програмам всупереч розгортує події,
Країну злидні стискують все більше.

Та й вибирають люди не програму –
Того, хто більш правдиво обіцяє.
Хто найчастіше просторікує з екрану,
Великі гроші на «розкрутку» має.

Один на одного без жалю ллють грязюку...

Скажіть: Чому на світі стільки зла?
Чому добру завжди потрібен захист?
Коли настане світлая пора?
Коли у душах запанує радість?

Скажіть: Чому на троні знов брехня?
Чому лукавий далі світом править?
Коли в серця повернеться весна?
І камінь їх в кохання переплавить?

Івано-Франківськ
27 листопада 2009р.

…їде Хвеська по дорозі
треться попа по підлозі
тріск на возі гуркотить
душка файно голосить:

хай живуть блага серцеві
колоритності рожеві
хай жирує бідний світ
чи колгоспник чи м’ясник
веселись народ ти в змозі
збійним тиском на морозі
розігріти силоміць
час що наближає мить
мить разючого моменту
де дістане компліменту
один втомлений мудрець
мабуть він і був боєць
й розгорнулися литаври
пролунали святні блиски
розговляється народ
ось і чарка й бутерброд
хтось хитається у...

Чомусь люблю дивитись на вогонь...
Не той, що нищить, а на той, що гріє,
Що спомини з дитячих літ навіє,
Котрі зринають з маминих долонь.

О, цей прадавній Прометеїв скарб!
Він диктував поетам мудрі строфи,
Покірним був, немов слухняний раб,
Караючим, неначе хрест Голгофи.

Вогонь святий зуміймо зберегти,
Що будить в серці віри світлий промінь,
Гукає відкривати невідоме,
Що час хова під панцир золотий.

Пусть чувство зыбкое любовь
Легко сквозь пальцы убежит
Но просьб своих ей не готовь
Она все за тебя решит....

И кто сказал, что лишь однажды
Дано узнать огонь любви?
Ты сможешь чувствовать и дважды
Лишь серца дверь ты отвори.

Качаясь...
На волнах судьбы,
Я наслаждаюсь...
Музыкой любви.
Прекрасной...нежной,
Песней серца.
Что льётся из души.
Моя любовь...
К тебе лишь одному.
Чиста...светла...
Согрета...
Солнечным лучом.
За это счастье...
Я судьбу благодарю.
Богата я...
Любовью и теплом.

Лариса М.