Зарубежный

Since when taboo becomes your law,
When dreams began to fade
Vows crush upon your gentle shore
Wind blows away my face

With every single word I’ve cried
Your cruel, angry soul
Just watched at me with evil smile
And throwing stones upon

So that’s the end, it’s my decline
My very final bow,
There’s left no how, there’s left no why
Just sandy desert shore...

Як квіти ці Сонцю моляться,
До нього, сердешні, тягнуться,
Їм не до снаги навколішках
Благати про те, що мариться…

Чим ширш пелюстки б розставити,
Ярила щоб ласку теплую
Ловити, й від того пахнути…
Їм щастя – відсутність темряви…

От нам би у них навчитися
Любити всім серцем Вишнього,
Не просто Йому коритися,
Ним повністю просочитися…

Ах, несите меня, кони
В Рим, к дружищу Берлускони!

Там пожму я Севе лапу,
Обниму седого папу.

Встречусь с Жоржем (но не Бушем),
Отведём на даче души.

Итальяно, Итальяно -
Всё богато, сыто, пьяно!

Мёрзнут только вот немножко
Италийские сапожки.

Ничего, наладим твёрдо
Газ под римские ботфорты.

Год Италии в России,
А России - в Ита-лии!

Лишь одно, друзья, хреново -
Нету с нами друга, Вовы.

Гласность, гласность, только гласность!
И ещё раз – безопасность... :)

Вже сили немає не чути, не знати...
Мій розум спіткнувся і впав, і болить...
Куди ж ти поділась? - У кого спитати?
Із очей моїх другий день моросить...

Невже ти змінилась до мене? - Зневіра
Мене оточила й цькує, ніби пса...
Спаси мене з темряви! Ти ж така біла!
Ти диво! Так треба твої чудеса!

Твій голос і сміх, я так скучив за ними...
Невже ти навмисно насипала сіль
У серце моє?.. Як то так, то не стримуйсь!
Всади в нього лезо... скажи щось... убий...

Земле моя,Україно,
Мій дім, моя Батьківщино!
Ти багата на землі родючі,
На степи,на лани й на барвінки квітучі.
Ти минуле славетне несеш у віках
І не вмре, незагине слава в роках.
Ти поетів безсмертних нам принесла,
Шевченка славетного дух невмира.
Україно! Твоя мова пташина,твої ріки
Й озера, червона калина,
Твої символи вічно живуть у серцях,
Не згорять, не потонуть в безкраїх морях...!!!

Сиджу та сумую біля вікна
Сиджу та гадаю “Чому я така?”
Краплинки стекають напроти вікна
Як мені зрозуміти “Чому я така?”
Чомусь хочется плакать, сліза не стека
Мабуть посміятись, бажання нема
Якись дивний характер, утримка не та
Хто мені відповість “Чому я така?”
Соняшний промінь прорізав нудьгу
Сумування залишив, зрадію йому
Від душі посміхнусь, все ж добре навколо
Захотілось стрибати, побігти у гору
В голові прояснилось, співає душа
Гарне життя, та і я хороша
Раптом “Стій...

Geliebte!
Komm Zu Mir,
Bitte...

Blue evening goes to deep blue night…
I’ve tired to regret
About those secret things I might
Uproot out of my head.

But something in my heart goes big
And I know its both names:
The first is Love that came to me,
The second's Poison Taste

That will stay in my chest and veins
When you break all my hopes.
But better pain than empty space;
Just give me one more dose…

Доля мені подарувала
Мої нестримні почуття.
Мов пісню лебеді співали,
Крильми тримаючи життя.

Не знаючи людської мови,
Ці птахи, вірність бережуть.
То не про них, пусті розмови.
Коханням височить їх путь.

У загадковім сподіванні,
Стремлінь, замрійливий політ.
До сонця, донесе бажання
І зустрічі щасливих літ.

Доля мені подарувала,
Твої нестримні почуття.
Мов пісню лебеді співали,
Крипльми тримаючи життя.

Наталія Максименко
10.02.2011 р.

Час, рікою пливе, у літа...
Весняними струмками, співає.
Ваша доля, мов цвіт, молода.
А душа, мов весна, зігріває.

Ваші очі, мов Сонце... З озер,
В них сльза, добротою, іскриться.
Світлом радості, і до тепер,
Ніжна посмішка, не забариться.

Причаїлась на Ваших устах,
Теплотою Великого Серця,
Материнським добром, у руках,
Що любов"ю великою, зветься.

Пахне хлібом, гостинним, Ваш дім.
В ньому, затишок, пісню співає.
Вам, коханая, низький уклін!
Хай Господь Вас, оберігає...