Буде

Я сейчас тебя вырвала
С корнем. Уничтожила
Бесследно. Голова
Без воспоминаний больше
И силы чувствую:
Откуда они? тоньше
Становятся чувства.
Чешки чувствуют землю,
Кожа впитывает солнце,
Руки крепнут.
В глазах море.
На шее поцелуи,
На животе оттенки,
Когти крепнут,
Нервы стынут.
Ощущения-супер.
Тебе так же?
Я сейчас свободно
Слышу ветер.
В сумочке груз –
В сердце свободно
Есть места. Подбегайте.
Могу принять. Но осторожно
Совсем не близко.
Ближе нет – совсем чуть-чуть...

Чому на серці порожньо буває,
Коли тепла мені не вистачає?

Чому так важко запитання будувати,
Коли так легко відповідь шукати?

Я опинилась серед дня і ночі.
Між небом і землею я живу...

Не поміча. ні зірок, ні сонця:
Одна по вулиці іду...

Іду з надією одною -
Зустріти свою долю гомінку.

Попліткувати, розпитати
Про те що буде, що було.

Та зустрічі шукала марно!
Обабіч ти зі мною йшла.

Мене не пестила, не цілувала,
Й дарунки рідко ти мені вручала.

Та як не як...

Нехай кожен день для Вас буде казкою,
І хай чоловік Вас радує ласкою,
Хай дітки про маму бдайливо піклуються,
І неодмінно хай мрії всі збудуться!!!

Тихе світло дальнього вокзалу,
Розставання потай на сльозах,
Ти мені чогось не доказала,
Я тобі чогось не доказав.
В сутінках задумливої ночі
Знов рушають наші поїзди,
Тільки серце попросити хоче:
"Залишись зі мною назавжди..."

Приспів:
Ти мені потрібна назавжди,
Щоб сховати долю од біди,
Розділить веселощі та біль
Так, як ділять люди хліб і сіль!
Ти мені потрібна назавжди,
Як повітря, як ковток води,
Для живого світла і тепла,
Я молюсь, щоб поруч ти була!

В твоїх очах якісь...

Не скорби, милый мой. Ты о том, что случилось.
Пусть хорошее в памяти будет твоей.
Что хотел ты, и то, что когда-то не сбылось
Пусть не буде злым роком, о том не жалей!

Всё плохое осталось за кадром, поверь мне.
Впереди только счастье и снова мечты –
Не мираж, не обман, а надежда и вера..
Как люблю я тебя и как нужен мне ТЫ!

Нельзя женщину одну
Оставлять надолго
Она буде думать мыслями,
А это плохо
Очень плохо!
Потому, что больно

Женщина одна скучает,
Любимая одна звереет
Почему ей плохо, она не знает,
Без любимого она болеет

Нельзя ей одной надолго
Если ей будет плохо,
Тебе потом будет больно
Не оставляй ее одну
Надолго!

Украiнськi козаки, що не знали втоми,
боронили Украiну вiд лиха й полону.
Пам'ятають Днiпра хвилi, Хортиця старенька,
козака як проводжала у походи ненька.
Хлопцi бравi та вiдважнi йшли в похiд за волю,
за свободу Украiни, за рiдну тополю.
Буйнi голови поклали за кетяг калини,
за родючi землi милi, цi душi безвиннi.
Пам'ятаемо ж героIв, на чолi з Богданом,
що вiдважно воювали з ненависним паном.
Украiна наша люба буде вiчно жити,
завдяки козацькiй славi!
Хай гудуть...

Одне залишилось крило.
Кохання... зради, пересуди...
Шкодуй не те, що не було -
Шкодуй за тим… чого не буде.

Ну що тобі моє ім’я?
Воно, як вітер у пустелі,
Як плескіт хвиль, що б’ють у скелі,
Як місяць, що в ночі сія.

Воно залишить на листі
Лиш мертвий слід у подарунок,
Химерний напис-візерунок,
Забутих мов слова пусті.

Що в ньому? Давнє забуття
У хвилюванні днів бентежних,
Душі не буде вороття
До згадок ніжно-обережних.

Але в день смутку, у тиші,
Згадай його, мов «Алілуйя»;
Скажи: є пам’ять у душі,
Є в світі серце, де живу я…

И медленно планетная природа
Разделась до кабального ядра,
Дубы гнетет лазурная свобода,
Так грянула осенняя пора.

Могила сокрывает лишь позора
Осповницу на выверенный срок,
Лужению холопского разора
Не властен бойной славы кровоток.

Красна еще магическая трасса,
Но зной уже взорвался на лету
И так нависла солнечная масса,
Что ангелы забыли высоту.

Уран, Нептун, Плутон горящий очи
Следят, а май сравнялся с ноябрем,
Светя дугой вальпургиевой ночи
Поклонным осыпающимся днем...