Буде

Йшли іспити у школі, як кажуть – без сучка,
Усе на рідній мові, спочатку – до кінця…
Й питає жваво вчилка худого молодця:
Назви ж мені хлопчина всі місяці – сповна…
– Лютень, січень, травень…(а про грудень він забув),
Тож думав…, зробив сажень (хоча б так не заснув)…
Розгублена та вчилка підказує мерщій,
Показує ж на груди, щоб думав кмітливій…
Так, каже учень: Сисень… та ж руки опуска,
Кінчився мабуть кисень – головою все хита…
Чи – Пузень, …далі училка руки вниз веде,
Мож – Писень...

Зібрання вирує в залі – Данило мнеться у стола,
Заяву ж Галі розглядає (жінка вже живе без сна).
Бій пияцтву виглядає, як ціль доктрини без кінця,
…й колектив наполягає у прочуханці гаманця!
Ось, виступаючий хитає головою що є сил,
Плідно хлопця докоряє – заявляє – німий дебіл…
Така в світі «напряжьонка», мандрують запахи чуми,
Той, як смажена тушонка, у чарці мне свої боки…
Тай задав йому питання, одне – про атомну війну,
Що він чув про ці страждання та як сприймає цю біду...

Сидить Вовочка у класі – очами крутить в голові,
Твори пишуться сьогодні про всі могутності весни…
Тиск здіймається у часі і зміст гуляє навкруги,
Всі явища безповоротні – приєднались до мети?!
Згадав «писар» мимоволі про батьків припис на стіні:
- Не ловіться Божевільні на най «пекучі» мідяки…,
На гарнесенькі усмішки, на запах пудри по весні…,
Не крутіть плаття вертливі, бо дай – до самої зими!

Це зробило свою справу – змінивши тему, Вовка враз
Згадав могутнішу проблему – батьків...

Потухший взгляд. Взлохмоченные волосы.
Огнём страстей душа обожжена.
Уж позади дорог чернеют полосы.
И впереди дорога не ясна.

Симфонию любви предав забвению,
На дне стакана счастье утопив,
Любимых погасил он глаз свечение,
Порог святого чувства преступив.

По пьяни раскрывалась подноготная.
Беспочвенно мог зря он ревновать,
Свет белый превращая в преисподнюю.
Был сам не в силах это осознать.

Казался тихим он. Но черти в омуте
Притихшие сидели на цепи.
Любимую готов...

І знов громаду підштовхують до урни
Віддати голос свій в підтримку кандидата.
І знов маячать перевибори і тури,
І кошт людський цим "перегонам" сплата.

І кожен вибір не дає надії.
За кожним разом стан дедалі гірше.
Програмам всупереч розгортує події,
Країну злидні стискують все більше.

Та й вибирають люди не програму –
Того, хто більш правдиво обіцяє.
Хто найчастіше просторікує з екрану,
Великі гроші на «розкрутку» має.

Один на одного без жалю ллють грязюку...

Мої мрії без тебе не можуть,
Як не можуть рослини без сонця.
Я вмираю без тебе і ніхто не допоможе.
Більше нікого не має біля мого віконця.
Я кохаю тебе, вірний мій друже.
Ти для мене найцінніша людина.
Я кохаю тебе дуже-дуже.
Допоможи мені – я без тебе не можу.
Тяжко проходить доба за добою.
Я частіше тебе закликаю.
Ну згадай же, як було нам з тобою.
Це було щось схоже до раю.
Я знаю, твоє кохання до мене
Живе і сьогодні, але тобі не до того.
Хай планета буде вічно зелена,
Але ти...

Місяць в веселковім ореолі
Пролива на землю срібне світло,
На нічліг спішать маршрутки кволі:
Напахалися за день – набридло.

Місто сонне, в парках стало тихо –
Десь-колись загавкає собака.
Поступово в житлах гаснуть вікна –
Мешканці втомились і йдуть спати.

Вихідні минули – завтра знову
Понеділком розпочнеться тиждень.
Знаю: пролетить він дуже скоро.
Сподіваюсь: буде він не гіршим.

Івано-Франківськ
29 листопада 2009р.

Не треба від тебе не слів не дарунків
Не кинутих в розпалі гніву слів.

Не з’ясування на людях стосунків.
Бо це є знущання з моїх почуттів.

Лише відпусти мою душу на волю,
Загоїти рани від давніх образ.

Дозволь зрозуміти, що сталось з любов’ю
Все з часом я впевнена буде гаразд.

Не квапся благаю, всі висновки потім,
Для слів беззмістовних зараз не час.

Думкам так потрібен омріяний простір.
Який приведе все до ладу у нас.

.
Рішення ті про які пошкодую
Не в змозі прийняти, занадто ще рано.

Краще я ще раз усе обміркую,
Не турбувати щоб серце задарма.

Я пропоную повірити щиро
Коханню яке нам серця сповиває.

Без цього нічого у світі немиле
Без цього життя сенс відразу втрачає.

Я пропоную тобі зачекати,
Все, що було промине непомітно.

Все ж пропоную не нервувати
Хмари підуть і знов буде світло.

І пропоную не турбуватись,
Я все зроблю, що від мене залежить

Якщо нам судилося закохатись...

Якось вранці тільки стало сонечко світити
баба Ганя заходилась борщику зварити.
Звісно знають господині, що за борщ без кістки
як не смачно та із м,ясом всеж смачніше їсти.
Тож у курник баба Ганя прямо почвалала,
двері щільно причинила й півника спіймала,
склавши дзьобом на колоду, в руки крила й лапи
замахнулася сокира півню смерті дати.
Репетує півень, бачить край йому підходить,
він до баби, як і люди, голосом говорить:
- Бабцю, бабцю зупиніться, півня не рубайте
краще в...