Буде

Злістю, брехнею терористи воюють,
Щоб захопити всі землі й моря,
Вільнім народам загібіль готують,
Там, де хрести-там кривава зоря.

Новою жертвою став ти мiй краю,
Простір хвилястих злотих хлібних нив,
Буйно бур'ян повсякчас покриває,
Там олігарх громодян уярмив.

Нагинка, визик в гидкiм колективi
В зраді правителів вічна жада,
Жнива мiзернi наглядачi мстиві,
Там на Донбасі вже хліба нема.

Дика нахабнiсть, безмежжя терору,
Зашморг на шию накинув нам кат,
Тільки не всі...

Кровь нисана с гортензий сольем,
Вспеним ею златые куфели,
Чти скитальцев ночных, Вифлеем,
Подавай им вино и трюфели.

Что ж успенных сильфидам корить,
Буде юность веселие имет,
Станем граций чудесных мирить,
Наши ль звезды тлеение снимет.

Челядь спит, во смуге ободков
Мы одне, в сукровице незвездной,
И не алчем вина и цветков,
И с Уранией плачем над бездной.

II

Челядь злая в лакейской сипит,
Ледяные рейнвейны у Цилий,
Кто сегодня во Аде не спит,
Вот мелки – их гасили меж...

Яков Есепкин

ФЛАМАНДЦАМ

• «Астенический синдром давно поразил крупные российские издательские холдинги, существующие за счет госдотаций и темных схем. Современная литературоведческая элита путается в нормах орфографии и синтаксиса. Здесь не с кем говорить о великом искусстве, это категорический императив. Есепкин фатально одинок на своем ледяном Эвересте.»
Д. Портников

I
.
Золотыя шары отисним
Тонкой нитью червовой ли, пудрой,
Спит Щелкунчик во мелах, а с ним
Легок Рании сон...

Яков Есепкин

Палимпсесты

Песни меловниц

Третий фрагмент

Идофея волной поманит,
Меловницы оплачут сувои,
И золотность шары претиснит,
И Сирены вспоют нам из хвои.

Неотмирная черная цветь
Волн борейских, чаруй соваянья,
Хоть бы мытарям неба ответь,
Хоть бы жертвуй им холод сиянья.

Но безмолвно плеяды горят
И снега над венечием тлеют,
Где маруты с цветками парят
И жар-птицы во слоте алеют.

Семнадцатый фрагмент

В кубки чермные ночь солила
Цвет граната и тусклую...

Нет ни снега, ни мороза, до сих пор,
До зимы осталось ровно восемь дней.
О погоде не случаен разговор
В час вечерний под мелодию огней.

Будем мы гулять, как раньше, под луной,
Или стол накроем, свечи разожжём?
Плюсы есть, как ни крути, всему виной
Личный опыт жизни там, за рубежом.

Рождество и Новый Год ждут впереди,
Отмечать сегодня повода и нет.
Через месяц на заливе груды льдин
Буде видеть мы, вдвоём застав рассвет.

22.11.2018

Ти їдеш від мене, у справах, далеко-далеко
Сумую і дуже, страждаю, одна, я без тебе,
Життя сенс втрачає, жах, сила силенна,
Хмарин, заслали усміхнене сонечком небо.
Тяжко, життю пробиватись крізь спогади скрути.
І серце у грудях с моїх стукотить мов саженне
Не уявити, як без тебе життя біднесеньке буде,
Ти частина його дорога мені, і навік невід’ємна
Ти їдеш , все, сталось так, швидко, відразу,
Ми тільки з тобою сприймати життя почали,
А можна, з тобою, коханий, поїхати разом?
Тому...

В спокої днів
Від неба до неба
Сонце плавило лід –
Мені це і треба.

Я кохала його
Палко, сильно , до ранку,
Але щастя моє
Геть пішло на світанку.

Біля моря на хвилях
Ніжна хмарка заснула,
Та де щастя поділось
Досі я не збагнула.

Я шукала у квітах
промінь твої усмішки,
Та з холодним повітрям
Засинала у ліжку.

Та не буде прохань,
Не благань, не чекання.
Я залишила серце
Для твого кохання

Чорна ніч на землю впала,
Я в думках тебе плекала,
Ніжно очі твої цілувала,
Про себе зовсім забувала.

Чорний янголе, прийди,
Запали знов всі світи,
Щоб не плакали дівочі,
Мої теплі карі очі.

Ти з’явився, наче диво,
Моє серце вмить зомліло
І шептало, що це—ти,
Але час прийшов піти.

Порожнеча, сил не маю,
Свою долю проклинаю.
Хоча знаю: різні ми.
Й прошу: «серце відпусти!»

Я не в силах розлюбити,
Своє серце розчавити,
Що тобі здалось в полон.
Ні, мій любий, це не сон...

Крок.
Великий шматок
Від життя
Ухоплю для тебе я.

Казки.
Повір мені,
Я не зраджу
І життя казковим зроблю.

Двері.
Завжди відкриті,
Заходь, пробачу усе-
Ненавидіти не можу тебе.

Мрія.
Буде жити надія,
ЇЇ не тримай,
Але й не втрачай.

Дитина.
Ти для мене єдина,
Я виправляю твої помилки,
І хочу усього навчити.

Хто я? Людина? Дівчина? Тварина?
Можливо дівчина, можливо й не людина...
А може просто вища сила
Таку нам долю присудила?!
Таку, а не інакшу...зовсім різну...
Хтось має бути просто тінню,
Хтось вище за усіх стояти...
У кожного своя історія,
та ж сама навіть мрія...
Усе по-різному, усе не так...
Хоча...насправді ж це несправедливо!
І кожен добре все це зна...
ПОТВОРИ! (ДИКІ! НЕРОЗУМНІ!)
Це ми! Це я! Це ти! Це так!
НЕНАВИДЖУ! НЕ ЛЮБЛЮ! НЕ РОЗУМІЮ!
Що це? Це ЗНАК!
ВСЕ ТАК! ВСЕ ТАК...