Забутi крила

Скільки світу – стільки й дива!
Багато усього людина зробила,
Але чомусь все нещаслива.
Мабуть, не те хотіла, не те робила…
Може, в дитинстві забула крила?..
Тоді ж, раніше, була щаслива!..

ТарасТимошенко
19.08. 2016

Матір Божа раскрила
над нами свої крила!
Україна мила
живи в благодаті...
Досить страждать!
Україна мила
прийшла пора Любить
Кохать
.Летить над нами Благодать
Архистратига Михаїла!

Льеться з неба Слава
Слава Україні!

Одне залишилось крило.
Кохання... зради, пересуди...
Шкодуй не те, що не було -
Шкодуй за тим… чого не буде.

Подивись на птахів – в небі сірому,
Їхні крила приглушують дзвін церков,
Відлітаюсть кудись смутком білим,
Щоб вертатись назад знов і знов.
В кожній краплі дощу відображення
Поплямованих болем надій
Задихнувшись відкрику протяжного,
Гільйотину збудую.. не мій..
Я простягу скалічені крила,
Відшукай мене , милий, в ключі
Так літати мені не під силу.
Так літати хіба, що вночі.
Змах крила конвульсійний.. О, Боже!
Дай же сил поборити печаль
Шкодувати себе я не можу,
Мені...

В далекому вирію пташка
Не стогне й не томиться тяжко.
Лиш в крилах відчує судому
І з силою потяг- додому!
А дім- з гілочок і соломи.
І в гору аж дух завмирає,
А крилами силонька грає.
І я , наче в вирію пташка
Живу наче й зовсім не важко,
А все таки рвуся додому,
До тих гілочок і соломи.
Чого ж я так довго чекаю?
Чи звик, чи дороги не знаю?
Чи просто далеко до хати,
Та крилами важко махати.
Лети ж моя пісне без мене,
о Земле кохана, о нене!
Лети, лети, лети!

У котре знов, проминув рік, відміряв міру
жаль, не знайшов, в душі тепло, кохання, віру

Я не знайшов, короткий шлях, душі в Нірвану...
що втратив я, не поверну! Сліз лить не стану...

У котре знов, відміряв шлях, не в низ, не в гору...
Не визнавав Біблейських книг, Коран і Тору...

Проте кохав! До забуття! До божевілля!
Пристрасний був, до навчання і до похмілля!

І кожен раз, шукав свій шлях, кохання, долю!
А крила б мав, покинув все, злетів на волю

А там хоч в Пекло, хоч в...

Чорна ніч на землю впала,
Я в думках тебе плекала,
Ніжно очі твої цілувала,
Про себе зовсім забувала.

Чорний янголе, прийди,
Запали знов всі світи,
Щоб не плакали дівочі,
Мої теплі карі очі.

Ти з’явився, наче диво,
Моє серце вмить зомліло
І шептало, що це—ти,
Але час прийшов піти.

Порожнеча, сил не маю,
Свою долю проклинаю.
Хоча знаю: різні ми.
Й прошу: «серце відпусти!»

Я не в силах розлюбити,
Своє серце розчавити,
Що тобі здалось в полон.
Ні, мій любий, це не сон...

Вона так щиро полюбила,
Сховала крила й загубила.
Не знала, що кохання те буває на троїх
І залишилась в пустоті сама собі.

Тріпоче вітер розвіва її волосся,
Не хоче вірить, може їй здалось все?
Крізь мокрі вії дивиться вона на світ,
Змарнівша і бліда неначе сіра тінь.

І крил нема щоб полетіти до небес,
Вона свою втрачає душу десь.
В кохання те немов у полум’я пірнула.
Сама себе у ньому позабула.

Вона…,
плаче і палає вся,
Мов з вогнем кохається.
Сльози ті мов іскорки
Тілом...

Не кажіть дурниці,
Краще - гей, заждіть -
Хлібом-сіллю жниці
Правду освятіть.
Квіти коло хати,
Гуси на ставку -
Україна-мати
Ніби у раю…
Та в лиху годину
Вітер сновигав -
Клав у домовину,
З мертвих піднімав…
І коли полями
Спалахи зорі
Жито цілували
Рідної землі -
То були махновці,
То була війна -
Українські ночі -
Хижий птах літа…
Думи невеселі,
Вітерець гуля,
Ходить по пустелі -
Журиться земля…
Та Махно завзятий
Вірить, що народ
(Годі вже чекати)
Зробить першим крок...

Платъ eя чэрный,
Яко криле птичiи
Въ азоте паритъ.

* азот = воздух.