Вонь

Воїн...
Велике значення у слові
Природою було дано,
І пересічному воно
Неосяжним завжди було:
Він кинув поглядом убік,
Побачив постать - чоловік,
Запилений й сумний сидить,
Каптур хова очей блакить,
Потерті чоботи і плащ;
"Належно" оцінив і край.
Душа лиш глибше відчуває,
У витоки як поринає,
Мандрівника сумного образ
Розкриє швидко, відгадає,
Правдива там краса витає.
Людина? Ні. Істота? - воїн...
Для нього істини немає,
Лише довічная війна
І суть у ній одна - життя...

Летять казки із мами уст у віки
До немовлят, що ще не мовлять слово,
До тих дитят ще лине колискова
Вона найкращий друг є для батьків.
Лежить дитятко у своїй колисці,
Такеє мирне, спить спокійним сном,
Вже завтра знову мамі крикне,
А ще лиш мить і скаже перше слово.
Ще тільки мить і своїми стежками
затупотять малесенькії ніжки
Іще не раз, не двічі скаже: "мама",
І погортає перші свої книжки.
Прожити б тільки мить!
Дійти б до тої миті!
Переступить невидимий барьєр.
Туди, де ігри...

Ти бачиш хмари?
Вони пливуть,
Вони знайдуть
Все те, що ми ховали.

Надії, сподівання, мрії
Забути ми хотіли,
Нам так зручніше жити
І очі закриваємо, йдемо далі.

Сідати в кайдани-
Самі напророчили,
Свою повагу вбили
І приховали нікчемності прояви.

Ми забули, що таке воля,
Що таке власна думка,
Що таке надій спрага
І навіщо життя.

І тільки погляд у небо
Змусить все згадати,
Змусить зуміти-
Полетіти до справжнього себе...

Самотність знову прийде
Її лагідний подих мене обійме.
Ми разом запалим свічки,
Нехай, розпеченого серця
Багаття палає.

Ти чуєш, як зі стелі
До долу падає сніг?
Це пір'я янголів,
Що б'ються у небі
За право зі мною
Прожити вічності мить.

Ти відчуваєш,
В безодні пустої кімнати,
Як місячне сяйво скрізь грати
Тягне долоню свою?
Воно бажає торкнутись обличчя,
Бажає торкнутись душі.

Ти бачиш,
Як похмуро кривляться хмари?
Вони зараз зірвуться дощем...

Я дверь закрыл на все замки
Калитку хлопнул на заборе
Пошел я вниз туда к реке
Где вспоминали мы о море.
Тропинка узкая виляет
Коровий след видать на ней
Никто меня не догоняет
Иду спокойно налегке
Вот вяз усталый над рекою
Вон мостик, лодка рядом с ним
Вон рыбка плещется играя
Вот я стою как исполин.
Стою один, мечтаю робко
О море, о тебе, о нас
Хочу я крикнуть звонко, звонко
Как я люблю тебя сейчас.

В потоке реют огненные духи
о чём они вещают в смутной мгле?
"Вы, люди, остаётесь вечно глухи
и вечно слепы на своей земле,
вы гасите Божественные звуки
и как кроты копаетесь в золе..."

* * *
Плывут над миром
древние светила,
о чем они там шепчутся в ночи?
"Пока любовь тебя не подчинила,
ты над природой власти не ищи.
Пока ты не постиг закона судеб
не домогайся власти над людьми,
не оскверняй свой путь,
и пусть он будет
предначертаньем звезд в твоей крови!"

Земля, кружась...

Жили-были бобр с бобрихой
В заводи завидно тихой.
Запасали впрок кору,
Ветки, стружку и траву,
Чтобы зимними ночами
С полными спать животами.
Лучше сытостью томясь
Ждать весну, не торопясь,
Чем придумывать диету,
Отослав гурманство к лету.
Этой думою они
Наполняли жизни дни.
Надобно сказать: бобриха
Знала сколько стоит лихо
И заставила бобра
Видеть, как она добра,
Как она его лелеет,
Всюду за него радеет,
Не жалеет для него
Красноречья своего.
Её ценные советы
Были ею же...

Втічи у степ від людської пустелі
Й насамоті уголос помолись.
Тим відчини назовні серця двері,
Нічого не жалій і не скупись.

Ось вітерець,– віддай йому всю силу,
І лють твою, і злобу хай бере,
Несамовито хай він віє-виє,
Та в тобі вже нема того, що зле...

Страхи всі з підсвідомості назовні,
За ними зійде сутінків мана,
Вона така тонка, така безкровна.
Їй треба острах? – Хай візьме сповна.

Образи, заздрість – непотрібні речі,
Тому із себе просто викинь їх;
Всі...

Зимушка вольная, природа раздольная,
Снега замели ковыли,
Вон – лунница мёрзлая, изморозь звонкая,
Метелица гладит следы…
Вьюга приметная, дорога вольготная,
Путник магистральной версты,
Шубка добротная, поездка комфортная,
Вот – тройка лихая в пути…
Думка пригожая да песня народная,
Муза в объятия неси,
Люба прекрасная, ох, Любочка страстная,
Вон – ждёт нас приют у печи…
Правда житейская да слава армейская,
Оправа печальной слезы,
Улица здешняя и молодость вешняя,
Вот – память...

Кризи$ по миру $тращает – одних пугает, другим грозит,
Как только хвостиком виляет – $тратосфера шелестит…
Вон – Америка крутая, так и важненький анфа$ поник,
Талер, ножки поджимая, $ношает длинный материк…

Кризи$ милости не знает – одних пинает, других бранит,
Кругом пенён$ы вышибает и внедряет бледный вид…
Вон та €вропа золотая га$ку просит из-за бугра,
€вро-марка дорогая, возможно, $тоит до фига…

Кризи$ милями шагает – одних съедает, других ра$ит,
На своём пути $авалит любой...