Вонь

Вона так щиро полюбила,
Сховала крила й загубила.
Не знала, що кохання те буває на троїх
І залишилась в пустоті сама собі.

Тріпоче вітер розвіва її волосся,
Не хоче вірить, може їй здалось все?
Крізь мокрі вії дивиться вона на світ,
Змарнівша і бліда неначе сіра тінь.

І крил нема щоб полетіти до небес,
Вона свою втрачає душу десь.
В кохання те немов у полум’я пірнула.
Сама себе у ньому позабула.

Вона…,
плаче і палає вся,
Мов з вогнем кохається.
Сльози ті мов іскорки
Тілом...

Скажите на милость,
Ну, как? без фантазий
В обыденности такой
Остаться
Живой?..
Как?!
В Мир Сказок не лазить?..
Противен душе покой
Застывших страниц
И угасших лучинок…
Зачем??? эта серость, туч?
Зачем??? над Землёю
Как будто личина?
Я нафантазирую! Луч!
И он, став метлой,
Пусть и Ёжкиной БАбиной,
Сметёт упокой,
К чертям!
Давно… этой гадости
Вонь и ухабины
Мешает дышать
Всем нам.
Из Молний
Свяжу помелО,
И раскручивать
Примусь словно
Гулливер.
ШирОко, ширОко,
И...

Вона кохала серцем, а розум
Благав її усе припинити,
Була щаслива з ним, але вдома,
Благала більше їй не дзвонити.

Вона губила довге волосся ,
Вона не спала довго до ранку,
Та вийшло так, що здалося,
Що це була лише забаганка.

Вона шукала сенс в цьому світі,
А світ шукав її в своїх мріях,
Вона бажала к зорям летіти,
Та відчувала спокій в цих діях.

Коли гуляла о півдні цим парком,
То відчувала радість безмежну,
Тому що знову цим ранком,
Відчула, що від нього залежна.

Та...

На пекучому сонці щира йдеться вистава,
Вона світ ублажає, бо з могутністю грає,
На високім «бігборді»,що окрашає міста,
Вдача ціль вибирає – до вершини сяга…

На колючім морозі хутко б’ється застава,
Вона мить зволікає, бо та рацію знає,
Яка в тихій облозі і хуртовину шпурля,
Та мету досягає й на вершині сіда…

На великім порозі справжня треться нарада,
Наче мир вихваляє й про могутності дбає,
Вона ж краща у Світі! Красуня – майже свята!
Ось там, Україна своє Величчя здійма!!!

Из правой стороны храма, истекал поток в
левый лоток, вилы в бок бесу, были они спа-
сены, снята завеса, на берегах сены, песнь,
крик, жест, стих, ломоть хлеба,…..их, кувшин
вина, тросточка, ты и я, пел Стивен, об отсу-
тствии мамы: «Потерял сам её я или она меня,
в супермаркете, как найти и не быть, не оста-
ться на паперти»……………………………..
Вонь поднимающаяся из луж, выгребных ям,
сточных канав, свалок и помоек, уж со змеёю,
на завалинке, а мы с тобою, равзваленки, по-
старели...

Да вон лежит и загорает,
Ей не до нас пока сейчас,
Пойду ладони ей поставлю,
Крем от загара просто класс))

Хорошо))) Тараканов - вон!
Пусть бабочками летают
Ощущения, чувств феерия -.
Вот Лимонница и Махаон)))
По бабочкам есть сомнения?

Вышел извне, вон!
Ворон за спиной,
Криком проглотил
Мой печальный стон.
Исцелился дух.
Кончилась печаль,
разлетелась в пух.
Мне её не жаль.

Припев:
Зелены луга,
Заиграл восход.
С трепетом Душа
В новый мир войдёт.
Утром, шелест звёзд
Слышала Душа.
Это всё всерьёз,
Это не игра.

Вышел на простор,
Изменился вдруг,
Боль Души и мук,
Разорвался круг.
Ворон всё кружит
Каркает: Беда!
Всё не улетит
Стережёт меня.

Припев

Вышел с леса – вон!
Ворон за спиной
криком...

Кто потеет — тот воняет,
А вонючих — не ест чёрт.
Работяг — жрать не желает,
Не по нраву — горький пот.

На господ, что пахнут вкусно,
У него есть аппетит.
Ими — голода он чувство,
В час обедний утолит.

Жрёт он каждого по праву:
Нет — безгрешных средь людей.
Но беззлобный не по нраву,
Ядовит он для чертей.

Злобный, гадкий и ехидный,
Чёрту — как нектар пчеле.
А тихоня безобидный ,
Не подходит светом мгле.

Кто потеет — тот воняет,
А вонючих — не ест чёрт.
Вода с тела — пот...

Хто, власне, знає, що воно – кохання?
Закоханий навряд чи розповiсть.
Осяяння, натхнення, хвилювання?
Блага до нас iз сфер небесних вiсть?

Лиш той – людина, кажуть, хто кохає.
Кохання свiтло, наче сонце, л’є,
Нiчого вiд людей не вимагає,
А тiльки щедро радiсть роздає.

Усе прекрасне в свiтi – вiд кохання:
I квiти, i будiвлi, i пicнi.
Воно яскраве – й перше i останнє,
Хай прийде восени чи навеснi.

Якщо хоч раз в життi любов пiзнаєш,
Осяяне з тих пiр твоє життя.
I тим єдиним...