Вона

Вон цветной какой
Полукруг дугой!
Ярких семь цветов,
Семь цветных мостов
Вдруг взметнулись в высь
И в один слились.

Приглашают нас
В этот дивный час
Посмотреть на рай.
Кто смелей? Давай!
-
Сергей Прилуцкий, 29.10.2012, Алатырь

Вон французы шевельнулись...
На новых русских замахнулись!
Забыли, наверное, за двенадцатый год...
Как в русских степях загибал Наполеон.
А тут в собственном дворе...
Как бы на русской новой земле.
Решили на самого «нищего» напасть...
Последние побрякушки на 200 тыс. Ев. украсть.
Наверно со стороны Франции перебор...
Братва наша покажет кто ещё вор!
Не для того Европу зараз скупали...
Чтоб вот на таких «трудяг честных» нападали.
Сегодня на дворе не 1812 год...
Коль весь там...

Вонь дерьма в родном подъезде
Каждый может отличить
От соседнего. Всем вместе
В доме радостно нам жить.

И силён народ могучий
А еще народ велик
Мастерски наложит кучи
А где нужно, - навалит.

Здрасьте добрые соседи
И друзьям вашим привет!
Не растаптывайте кучи
Жалко память, стыда нет.

Вон же их сколько!
А приглянулся этот –
Жаркий лист клёна.

*

Мне ли кивает
Или что-то клюёт?
Ворон на ветке.

*

Жёлудь в кармане,
Жёлтый лист на ботинке…
Из лесу, вестимо!

*

Дождь не стихает.
День напролёт за стеной
Бренчит пианино.

*

Дождя хватило,
Чтоб в одну ночь опали
Почти все листья.

*

Слякотно, зябко.
И всё же я радуюсь
Первому снегу.

*

Ноябрьский снежок.
Между рам цепенеет
Поздняя муха.

*

Подморозило.
Убираю в кладовку
Дежурный...

Вон, что творится на границе,
На грани мира и войны,
И надо же так обозлиться,
Двум братьям из одной страны.
Нет святости и нету наказания,
Нет мира и духовного сияния,
Нет вечности и нет у ней лица,
Нет бесконечности и нет конца.

Квятковская Людмила
Была девчонкой «в теле».
А пацанва любила
Лишь тощеньких девчат.
На Люсю – ноль вниманья,
Все сквозь нее глядели...
Из будущего видно:
Не девочка, а клад.

Отзывчива, сердечна,
Умна и без заскоков.
Готова сделать в дружбе
Навстречу первый шаг.
А юность так беспечна...
Хоть кто-то у истоков
Формированья душ бы
Сказал бы:
-- Надо так... –

Была бы дружба с Люсей
Квятковской мне подарком.
Но я был не умнее
Всех прочих, а глупей...
Была б, наверно, лучшей...

У ясному небі найбільша, найкраща
Чарівна, як казка сіяла зоря.
Яка вона чиста, яка вона гарна,
Яка вона ніжна, яка осяйна!
Нікому нічого вона не казала,
Нічому нікого не вчила вона.
Вона лиш світила, вона лиш сіяла
Уся в тому світлі вона лиш жила.
Та небо сміялось, Земля посміхалась,
Бо кожному в душу світила вона.
Страріла планета, віки пролітали
Та в небі сіяла, сіяла зоря!

Закохана жінка - сонце в бокалі
Чарівний нектар, квітка мигдалі
Вона надихає і мучить до болі
П’янить і дурманить, як запах магнолій

Закохана жінка- таємниця природи
Вона непостійна наче погода
Беззахисна, ніжна, чарівна лілея
Кохай її завжди, вона твоя Фрейя

Закохана жінка- відьмине зілля
З нею, ти Бог, без неї- похмілля
Про похмілля, не думай- упийся, літай
Закохана жінка- це пекло! це рай!

Кохай, до безтями, все інше лиш тлінність
Закохана жінка, - божественна цінність...

Багато складено віршів про самих різних вчителів,
А я сьогодні напишу про любу вчительку свою!
Вона найкраща,добра, мила,
Ім’я гарніше в світі - Віра!
Вона для всіх нас друга ненька,
Хоч іноді бува строгенька,
Вона нас вчить писать, читати,
Усіх довкола поважати,
Моя вчителька від Бога,
Більш такой нема ні в кого!!!

В долонях чашу я держу-
Це є Святий Грааль предвічний
Він символ плоду життя є-
Того життя яке є вічним

Отож проснись,Вічність прийшла !
Вона в Сад Едем повернулась,
Бо знайдено утраченний Грааль-
Він перебуває в Лоні Жінки

Життя Граалю дає Душа
Вона поєднана із серцем в тілі
І розцвітає в Лоні Материнському вона-
Оце і є отой Грааль предвічний!