Вон

Всё в мире перемешано и меж собою связано.
И чистое от грязного зависит в нём порой.
Положить обязательно должны навоза грязного.
Чтобы расцвёл прекрасный ,цветок для нас весной.

В навозе грязном сила есть ,что жизнь даёт цветам.
Они её в себя впитав , растут быстрей и выше.
Цветы мы очень любим все и дарим их друзьям.
Но чтоб навоз дарили ,я никогда не слышал!

Цветов ведь запах радует и сердце веселит.
И получив букет цветов ,мы рады всей душой.
Навоза ж вонь противная и от неё...

Дідусь старенький – сива голова –
Пришкандибав до братської могили …
Постояв … щось згадав … прошепотів якісь
слова …
Дві квітки впали на гранітні брили,
А по щоці його котилася сльоза.

Життя важке, хоча проте цікаве,
Прожив цей сивочолий ветеран:
У сорок першому пішов на бій кривавий,
Хоча тоді ще й вісімнадцяти не мав,
А потім довгі-довгі роки працював
На благо Батьківщини – для Вітчизни слави!

Життя печать залишило свою –
І очі діда вже й забули, що є сльози,
Та тут...

Я сиджу вдома, дивлячись в пустий екран
Нічого не роблю, клацаю клавіатуру
Я п’ю гарячу каву, обновлюю сторінки
Нічого я не знаю, життя моє стоїть.

Коли за вікном йде холодний дощ
Люди знають горе, гірко плачуть
Виганяють їх з роботи, розпадають сім’ї
Вони стоять з нічим, в суєті розбиті.

Але я хочу визирнути з вікна
Побачити життя, пізнати щастя в ньому.
Хочу прогуляти все його, із дівчиною
З цікавими очима та теплими вустами.

Коли за вікном яскраво сонце сяє
Виблискує...

На разъезде станция.
Коридор покоцанный.
Нечистот и курева
Въевшаяся вонь.
На скамье усталый я.
Керзачи, ушаночка.
В вещмешке махорочка,
Бритва, хлеб да соль.

Припев:
Оттоптал я дорожечку,
Всю сполна, как насужено.
Вновь увижу я Олечку.
Сердце злом не остужено.
И любовь не угасшая
Провела через тяготы,
Ради счастия нашего,
Чтобы свиделись я и ты.

Ты простишь недоброе
И излечишь боль мою.
Тихо скажешь: «Суженный!»,
И к груди прильнешь.
И то чувство...

Наше время. Франкфурт-на-Майне.
Три часа. Ночь. Город спит.
Тишина. Вроде все спокойно.
Только душно. Жара стоит.

Это лето выдалось жарким.
Так уж не было двести лет.
И рассказ этот будет ярким,
Ибо полон он жизненных бед.

Сколько лет город жил спокойно?
Сколько лет он не знал войны…
Все тихо пока. И невольно
Мы уверены, что правы.


ЭПИЗОД 1

Две маленькие девочки лет десяти –
Сара и Майя, и их щенок Джек
Шли на заброшенную ферму и по пути
Смеялись и менялись обертками...

Сонце милим кошенятком
Нашу землю зігріває.

В крапельках роси мов свято,
Кольорами воно грає.

Річенька журчить привітно.
В сонячному світлі сяє.

Відображення блакитне
Від небес воно приймає.

Серце лине мов до неньки
Все довкола розквітає.

Солов’їний спів раненько.
Над країною лунає.

Мов грім з небес ясних,
Кохання в серце увірвалося.

Я у полоні почуттів своїх.
І досі не збагну, що сталося…

На крилах янгола летить воно,
Мов рятівне благословення,

Цього шукало серденько давно.
Даруючи мені натхнення.

Воно прийшло у серце назавжди,
І сповило його мов ненька.

І додало в моє життя краси,
І надало наснаги в сьогоденні.

Вважаю, що потрібні почуття,
Які нас змінюють за мить,

Які підкорюють собою світ,
Які виразніші за будь-які слова.

Вважаю, що потрібні почуття,
Вони і неймовірні і важливі,

Тендітні, несподівані можливо,
Без них свого життя не бачу я.


Вважаю, що потрібні почуття,
Вони дають нам змогу опинитись,

В країні мрій, щоб там насолодитись,
Коханням, що дарує нам життя…

За черемшиною – темної ночі
За черемшиною – бистра вода
За черемшиною – очі дівочі
Дивитись не можуть , бо плаче вона

Життя згубила, занапастила
Б’є по обличчю гнучке гілля
О! Черемшина, що ж ти зробила
Не буде весною, вже, весілля

Як ми любились, в очі дивились
Мріяли разом бути оба
Але не знали, що доленька наша
Лишень но розлука, та гірка журба

Світлий день Празник - сонечко сяє
З церкви відходить людська юрба
Що ж оце буде!? Серденько крає
Колишнє кохання зустріла вона...

Живут в моей стареющей квартире,
В количестве невиданной толпы,
А может статься, правят в целом мире,
Противные зловредные клопы.

Живут из веку, не страшась погоды,
Подкожным жиром обрастая впрок.
И труса, чутко, празднуют, уроды,
Свой охраняя маленький мирок.

Заведуют шуршанием обоев,
Скрываются за чтением газет.
Для этих мелких, злобных марамоев,
Серпом по… как там… будет яркий свет.

Суются в тайну личной переписки,
Ведут учет, мной прожитым годам,
Дерутся, копошась, в...