Вон

Квятковская Людмила
Была девчонкой «в теле».
А пацанва любила
Лишь тощеньких девчат.
На Люсю – ноль вниманья,
Все сквозь нее глядели...
Из будущего видно:
Не девочка, а клад.

Отзывчива, сердечна,
Умна и без заскоков.
Готова сделать в дружбе
Навстречу первый шаг.
А юность так беспечна...
Хоть кто-то у истоков
Формированья душ бы
Сказал бы:
-- Надо так... –

Была бы дружба с Люсей
Квятковской мне подарком.
Но я был не умнее
Всех прочих, а глупей...
Была б, наверно, лучшей...

У ясному небі найбільша, найкраща
Чарівна, як казка сіяла зоря.
Яка вона чиста, яка вона гарна,
Яка вона ніжна, яка осяйна!
Нікому нічого вона не казала,
Нічому нікого не вчила вона.
Вона лиш світила, вона лиш сіяла
Уся в тому світлі вона лиш жила.
Та небо сміялось, Земля посміхалась,
Бо кожному в душу світила вона.
Страріла планета, віки пролітали
Та в небі сіяла, сіяла зоря!

Закохана жінка - сонце в бокалі
Чарівний нектар, квітка мигдалі
Вона надихає і мучить до болі
П’янить і дурманить, як запах магнолій

Закохана жінка- таємниця природи
Вона непостійна наче погода
Беззахисна, ніжна, чарівна лілея
Кохай її завжди, вона твоя Фрейя

Закохана жінка- відьмине зілля
З нею, ти Бог, без неї- похмілля
Про похмілля, не думай- упийся, літай
Закохана жінка- це пекло! це рай!

Кохай, до безтями, все інше лиш тлінність
Закохана жінка, - божественна цінність...

Ні... Ні... Нічого такого...
Ніяке таке почуття
Тривогу не викливає
І в серці мені не співа.
Ні... Ні... Такою не бути...
Такою як інші – усі...
Як тільки виникне щирість
Так все і буде завжди...
Так... Так... Сама, як тополя,
Що «співи» свої простягла,
Як кажуть, від Сяну до Дону,
І радісно слуха вона.
Як вітер зі сходу манить скарбами,
Як захід і північ леліє словами...
А південь... Ну південь як завжди – все те ж,
Цікавить різністю меж...
І всюди прекрасно... і всюди красиво...

Так, я не пишу давно вершів,
Чому? Напевно болю було мало,
тепер, так вистачить цого,
напевно, кожному б на цій землі роздала.
Моя любов така примхлива діва,
Від неї я літаю наче птах,
а то ось так болить десь зліва,
Та люди кажуть, що це страх.
В моїх очах немає радостї, Вона,
кудись поділась, може і втекла.
Годинами дивлюсь на небо,
там хмаринки,
Та ім так холодно самим,
Я розумію іх , бо часто, на одинці
я залишаюсь з світом що німий.
Так,є кохання, воно – моє диво,
Та...

Коли пустий, коли тебе немає,
Коли немов розсіялось тонке,
Не місце відчаю – таке в житті буває –
Не бійсь, ти віднайдеш своє, людське...

Але не серед інших чоловіків.
Ти йди туди – за соціуму край,
Серед дерев і квітів знайдеш ліки,
Лиш сядь, і в себе двері відчиняй.

Впусти туди спочатку першой тишу,–
То спокій, ніби мовчазне буття,
Але, прислухавшись, ти розпізнаєш риси,
Бо сповнена вона завжди життя.

Там десь струмок, хоч вдалині, а чути,
Напийсь із нього...

Ми зустрілись поглядом сьогодні,
А серці кричала тиша,
Що не може кохати так, годі!
Вона хоче любити сильніше.
Ти відчув мого серця биття,
Воно сильне і вільне, як вітер,
Воно кличе мене в забуття
Я не можу так більше жити!
Я від жару згораю на попіл,
Як чорне, яскраве вугілля,
Ти спалив мою душу, мій спокій
Раніше не знала про біль я.
Ти наразі прискорив мій пульс,
Хто знає, чим все скінчиться,
Я не вмію йти на компроміс,
Та мабуть, доведеться навчиться.

Я кохання дарую тобі,
Я у цьому тобі зізнаюся.

Почуття, що у серці моїм
І своїх почуттів не боюся.

Виникають вони навесні,
Моє серце вони сповівають.

Я присвячую цьому пісні
Вони душу мою надихають.

Я кохання дарую тобі.
Його ніжність і щиру красу.

Почуття, що єднає світи
І людей які вірні йому.

Я кохання дарую тобі.
І зі шляху цього не зійду

І я знаю, ти віриш мені
Що з тобою я долю знайду

Багато складено віршів про самих різних вчителів,
А я сьогодні напишу про любу вчительку свою!
Вона найкраща,добра, мила,
Ім’я гарніше в світі - Віра!
Вона для всіх нас друга ненька,
Хоч іноді бува строгенька,
Вона нас вчить писать, читати,
Усіх довкола поважати,
Моя вчителька від Бога,
Більш такой нема ні в кого!!!

В долонях чашу я держу-
Це є Святий Грааль предвічний
Він символ плоду життя є-
Того життя яке є вічним

Отож проснись,Вічність прийшла !
Вона в Сад Едем повернулась,
Бо знайдено утраченний Грааль-
Він перебуває в Лоні Жінки

Життя Граалю дає Душа
Вона поєднана із серцем в тілі
І розцвітає в Лоні Материнському вона-
Оце і є отой Грааль предвічний!