Протест людини

Моє серце веснонька лагідна заполонила,
Я тебе кохаю міцно від щирого серця,
Це не забаганка, це правда не сердься,
Кохання серденько мов матінка сповило

Як сонечко ясненьке, як голубоньку мою
Ціную я кохання більше за життя
Щоб приводу не було мені для каяття,
Завжди тільки щирою я буду з тобою…

Ніченька темна й ви зіроньки мої яснії
Дякую вам милі за красу вашу чудову,
Таку незрівнянну срібно – кольорову
Вона подарувала мені думки прекрасні.

Річенька глибока, вас, зіроньки...

ПростоЛюдин – не Чело-Век!

Людина видит Чело-Века
В обманном зеркале наук –
Попы с учёными от века,
Не ведая духовных мук,
Нам души ловко обрезают,
Чтоб русский позабыл навек,
О том, что наши Предки знали –
(Просто)Людин – не Чело-Век!

Из массы слов написанного текста
извлечь пытаюсь драгоценную руду,
а можно бриллианты с ними наряду
найти хотя бы в качестве протеста.

«Созревшим» доказательств и не надо,
Раз выбор их всегда потенциальный,
Из опыта души.. И все "тирады"
Не действуют на ту официальность!
Всегда Так судят сами себя люди,
Почувствовав своё по жизни место,
Достойно защищая его грудью,
Согласием, иль степенью протеста,
Которые идут, как показатель
Готовности к Всевышнего Единству,
Где каждый - себя личный созидатель
Для святости, и степени кретинства!
А тем, кто требует всё новых доказательств,
Бессмысленна вся россыпь аргументов...

Услышав бархатную лесть,
Нос задерёт обычно глупый,
Протесты умный будет несть,
У мудреца ж - не дрогнут губы..

Блуждающий огонь протеста
Никак найти не может место,
Где б этой тёмной власти силы
Его усердно не гасили!

А верноподданные жители
Несут свои огнетушители!

Но разгорается огонь!
Красиво скачет красный конь!

О, как его прекрасна масть!
Грядет тепла и света власть!
18 мая 2012 г.

1
Я не глуп и не глух,
Но понять не могу
Ни мятежный твой дух,
Ни проклятья врагу,

Ни страданья твои,
Ни борьбу за права.
Хочешь плыть за буи?
Так не стой как диван.

Хочешь новых свобод?
Хочешь жить без цепей?
Стал высокий полёт
Новой целью твоей?

Так не смог бы тебе
Целый мир помешать.
Может хватит, как пень,
В огороде, торчать?

2

Может хватит торчать, словно пень в огороде,
С идиотским плакатом у всех на виду?
Разве ты ни на что в этой жизни не годен?
Разве...

Кожна думка, кожна дія
Силу свою має
Сила ця міняє Всесвіт
Та і нас міняє

Дозріває дика груша
Гарбуз дозріває
Дозріває і людина
Очі відкриває

Все на світі живе – дише
Дише – оживає
А чого людина тужить
То ніхто не знає

Море синє, синє небо
З неба сонце сяє
Сонце світить всім із неба
Веселкою грає

Веселка весела
Землю обійняла
Об’єднала землю й небо
Сходинками стала

Стала радісна дорога
Як прозріли очі
Та й іди собі, небога
Хоч посеред ночі

Птаха тягне синє...

Хто я? Людина? Дівчина? Тварина?
Можливо дівчина, можливо й не людина...
А може просто вища сила
Таку нам долю присудила?!
Таку, а не інакшу...зовсім різну...
Хтось має бути просто тінню,
Хтось вище за усіх стояти...
У кожного своя історія,
та ж сама навіть мрія...
Усе по-різному, усе не так...
Хоча...насправді ж це несправедливо!
І кожен добре все це зна...
ПОТВОРИ! (ДИКІ! НЕРОЗУМНІ!)
Це ми! Це я! Це ти! Це так!
НЕНАВИДЖУ! НЕ ЛЮБЛЮ! НЕ РОЗУМІЮ!
Що це? Це ЗНАК!
ВСЕ ТАК! ВСЕ ТАК...

Ні... Ні... Нічого такого...
Ніяке таке почуття
Тривогу не викливає
І в серці мені не співа.
Ні... Ні... Такою не бути...
Такою як інші – усі...
Як тільки виникне щирість
Так все і буде завжди...
Так... Так... Сама, як тополя,
Що «співи» свої простягла,
Як кажуть, від Сяну до Дону,
І радісно слуха вона.
Як вітер зі сходу манить скарбами,
Як захід і північ леліє словами...
А південь... Ну південь як завжди – все те ж,
Цікавить різністю меж...
І всюди прекрасно... і всюди красиво...