Кохання

Яскравий промінь ясного кохання,
Зігрів мене на лагідних своїх долонях
Виконуючи всі прохання і бажання,
Приніс він радість та красу з собою

На все життя я вдячна буду небу,
Його блакить, натхнення та краса
Мене втішали, коли біль ганебна,
Хотіла вирвати любов з мого життя

Ти, мовби диво, в теренах моїй душі
Запобігаєш зникненню кохання, мрій,
Для тебе всі мої поеми, та мої вірші
Ти, рятівник від зла, людського мій..

Я знаю, що життя складне,
Я знаю, що його прожити треба,
Але чомусь, коли живеш,
Не бачиш тих, хто йде до тебе.

Я йду, а ти не помічаєш,
Я говорю, а ти мене не чуєш,
Коли я плачу, ти уваги не звертаєш,
Для тебе навіть не існую я.

Ти живеш своїм життям,
Яке мені вже остогидло!
Не можу бачити тебе таким дитям,
Це ж не ти… набридло!

Для мене мука є любити
Того, хто привик за все,
Навіть за кохання, заплатити.

Що ж мені робити?
Люблю тебе, люблю і все.
Та знай, не буду за...

Вона так щиро полюбила,
Сховала крила й загубила.
Не знала, що кохання те буває на троїх
І залишилась в пустоті сама собі.

Тріпоче вітер розвіва її волосся,
Не хоче вірить, може їй здалось все?
Крізь мокрі вії дивиться вона на світ,
Змарнівша і бліда неначе сіра тінь.

І крил нема щоб полетіти до небес,
Вона свою втрачає душу десь.
В кохання те немов у полум’я пірнула.
Сама себе у ньому позабула.

Вона…,
плаче і палає вся,
Мов з вогнем кохається.
Сльози ті мов іскорки
Тілом...

Коли ти кажеш: «Я кохаю»

У відповідь чуєш лиш одне

«Не бійся, я тебе прощаю»

Кохай і далі, та воно – пусте.
Від надлишку емоцій мрійливих

Падеш в провалля зайвих слів

Від висновків поспішних

Клянеш, та й він же не схотів.
Нема кохання, всі – козли

Од відчаю вмираєш

Уже давно немає для тебе слова «ми»

Та попри все – кохаєш.
І це не почуття просте

Не звів вас Валентин, Амурчик, Магнус

Не спиш, не їж… усе складне

Це не кохання. Це діагноз.
(9.07.2oo9)

Мої мрії без тебе не можуть,
Як не можуть рослини без сонця.
Я вмираю без тебе і ніхто не допоможе.
Більше нікого не має біля мого віконця.
Я кохаю тебе, вірний мій друже.
Ти для мене найцінніша людина.
Я кохаю тебе дуже-дуже.
Допоможи мені – я без тебе не можу.
Тяжко проходить доба за добою.
Я частіше тебе закликаю.
Ну згадай же, як було нам з тобою.
Це було щось схоже до раю.
Я знаю, твоє кохання до мене
Живе і сьогодні, але тобі не до того.
Хай планета буде вічно зелена,
Але ти...

Раптом в серце кохання прийшло.
I щось дивне зробило зi мною.
Так дбайливо його сповило,
Щоб його врятувати вiд болю.....

Все миттєво змiнилось в життi
Стало мовби у казцi чарiвнiй
Почуття- подарунок менi.
i цей досвiд для мене безцiнний...


В мою душу кохання прийшло,
Мовби соняшний промiнь весною
Все погане iз серця пiшло
В день, коли я зустрiлась з тобою

Любов здавалося б така прекрасна,
Коли з очей лунає ласка,

Коли турботой серце оповите
І небо радістю покрите...

Проте оманой темной осліпило...
Кохання мені очі засліпило.

І раптом почались страждання,
Ночами темними душі карання...!!!

Я сплутала міраж кохання,
Коли шукала чистого зізнання,

Коли чекала щастя і тепла.....
ПРОТЕ його я так і не знайшла!

Сьогодні дощ весь день, над містом стукотить.
Північно-Східний вітер щось шукає у дворах.
Чи не мене, краплиночки, скажіть ?
Тебе, тебе - лунає по дахах.

Кружляє вітер граючись зі мною.
Немов би кажучі мені: танцюй, танцюй!
Я обіймав її, захоплений красою,
ЇЇ очей, забудь про все, відчуй!
Солодкий аромат її волосся.
Я дотик її чуйних, ніжних рук.
Поринь у її сердця відголосся,
Я слів її кохання полохливий звук.

О вітре, вітре! Може обернешся,
Південно-Західним, до неї полетиш...

Моя Тетяна! Моя кохана!
Моє натхнення! Цариця-панна!
Палка троянда, п’янка лілея!
Моя Лаура і Галатея!

Вуста-калина! Як зірки очі!
Така чарівна і вдень, і вночі!
Моя царівна! Моя надія!
Моє кохання, бажання, мрія!

Прекрасна панна, богиня Фрейя
Чарівна квітка, ружа, лілея
Моє натхнення, моє кохання!
Моє сумління! Моє дихання!

Дарую тобі слова
Щастя із них склади
Склади з них казкові міста
Весняні квітучі сади

Склади з них світанок рожевий
Або білий-білий туман
Баладу про вічне кохання
Або напиши роман

Дарую тобі слова
А ще подарую вірші
Щоб ти відчувала мене
У серці, в своїй душі

Кохання відчула моє
Відчула як море шумить
А ще щоб відчула знов
Серця стурбовану мить

А може, змарнуєш слова
Ніщо не стурбує тебе
Під сонцем, не вічно ніщо
Колись, може й небо впаде

І вирвуться м́ої слова
У...