Как йог на углях

Где поднимается восход
И взгляд направлен на восток
Морскими узлами
Вяжется йог.
Дождь прошел
Смыв все на пути,
Странная история
Теперь позади…
Иррационально подобранны
Бессюжетные волны частот,
Сознание раскованно,
И мир сорвался с орбит.
Нет сравнений впереди,
И не чего оставить позади.
Пустой суммарный алгоритм
На месте разбитой стены.
Художник больше не пишет,
Завис он в идейной нише…

Чей-то недопитый кофе
На пустом столе,
Кто-то затих в предрассветной дымке.
Мир...

Я устал быть лишь твоей мечтой,
Я хочу быть частью твоей яви.
Я склоню колени перед той,
Что обнимет крепкими плечами,

Занесет осеннею листвой,
Отогреет теплыми речами...
Я склоню колени пред тобой
Долгими апрельскими ночами.

Ведь ты хочешь быть моей мечтой,
Ведь ты просто грезишь моей явью.
Этот романтический отстой
Повторяет дикое "ай лав ю"

Изо всех щелей. Куда не плюнь -
Всюду однотипные сюжеты.
Черный ворон, словно белый лунь,
Выбирает угол рикошета.


В мгновенье...

Партийный комитет рещил:
-- Будь командиром в стройотряде! –
Непослушаньем не грешил:
-- Есть! – Принял пост не славы ради,

А просто выполнял приказ,
Как требует устав партийный
От ленинцев, сиречь, от нас...
И вот хронограф событийный:

В высотке собран комсостав –
И нам представлен Тимофеев,
Юрфаковец по праву стал –
Один из славных корифеев --

Главнейшим в сводном ССО
Большого университета...
Пообсуждали, как, с чего
Начнется трудовое лето.

Потом был медосмотр... Кошмар...

Родина!
Тихий сад, где у тына алеет смородина,
Родина!
Островок за излучиной быстрой реки,
Родина!
Возле дедовской кузни сухая колодина,
Родина,
По апрелю лазоревые ручейки.

Родина!
Дар судьбы, что дороже и злата и ордена,
Родина!
Две души, две надежды, сращенные встык,
Родина!
Пусть тебя не коснется любая невзгодина.
Родина!
Пусть звучит горделиво священный язвк.

Родина!
Ты опорой судьбы и души на добро дана.
Родина!
Кто остался без Родины – жалок, убог...
Родина!
Я в...

Яскравий промінь ясного кохання,
Зігрів мене на лагідних своїх долонях
Виконуючи всі прохання і бажання,
Приніс він радість та красу з собою

На все життя я вдячна буду небу,
Його блакить, натхнення та краса
Мене втішали, коли біль ганебна,
Хотіла вирвати любов з мого життя

Ти, мовби диво, в теренах моїй душі
Запобігаєш зникненню кохання, мрій,
Для тебе всі мої поеми, та мої вірші
Ти, рятівник від зла, людського мій..

Ти їдеш від мене, у справах, далеко-далеко
Сумую і дуже, страждаю, одна, я без тебе,
Життя сенс втрачає, жах, сила силенна,
Хмарин, заслали усміхнене сонечком небо.
Тяжко, життю пробиватись крізь спогади скрути.
І серце у грудях с моїх стукотить мов саженне
Не уявити, як без тебе життя біднесеньке буде,
Ти частина його дорога мені, і навік невід’ємна
Ти їдеш , все, сталось так, швидко, відразу,
Ми тільки з тобою сприймати життя почали,
А можна, з тобою, коханий, поїхати разом?
Тому...

Я знаю, що життя складне,
Я знаю, що його прожити треба,
Але чомусь, коли живеш,
Не бачиш тих, хто йде до тебе.

Я йду, а ти не помічаєш,
Я говорю, а ти мене не чуєш,
Коли я плачу, ти уваги не звертаєш,
Для тебе навіть не існую я.

Ти живеш своїм життям,
Яке мені вже остогидло!
Не можу бачити тебе таким дитям,
Це ж не ти… набридло!

Для мене мука є любити
Того, хто привик за все,
Навіть за кохання, заплатити.

Що ж мені робити?
Люблю тебе, люблю і все.
Та знай, не буду за...

Мы не встретились вновь...
Нам с тобою законы не писаны,
распорядки тошны и грустны.
Мы опять,
мы опять обменяемся письмами
из медвежьих углов,
затерявшихся в дебрях страны.

Наши встречи редки -
может быть, потому так и дороги.
Пусть не свиделись - вновь не срослось...
А слова,
а слова донесутся к нам шорохом
чуть подсохшей листвы
на тропинках, исхоженных врозь.

Пусть конверты летят -
то в края заполярные, вьюжные,
то в тайгу, то в просторы степей.
Мы крепки,
мы крепки...

Заплакані, замучені очі
Ці прокляті, недоспані ночі
Не бачу я нічого, ні сонця, ні неба
Нічого крім тебе мені вже не треба
Говорять янголи не плачуть
Нехай в мені його не бачать
Бо плачу за тобою милий
Бо ти в мене єдиний

Лякають мене ночі темні
І вчинки всі мої нікчемні
Я як в тумані заблукала
І що тебе втрачаю я не знала
Пробач за те що так кохаю
І далі як без тебе жити я не знаю

Не знаю кому як і що приносить біль,
Хоч більшість з вас його й не відчуває.
Мені ж, як кидають на рану сіль,
Несправедливість душу крає.

І крає не тому що я обділений чи здібний,
А тому, що доводиться мовчати.
Не доведеш нічого коли бідний,
Та все ж, так хочеться про це комусь сказати.

Що тільки роблять гроші із людьми!?
Не цінить більшість ні доброти, а деякі й любові.
Одна мета у їхньому простому, примітивному житті
Лиш обдурити й вкрасти, а потім жити на здоров’я.

Я не...