Хто

Не знаю кому як і що приносить біль,
Хоч більшість з вас його й не відчуває.
Мені ж, як кидають на рану сіль,
Несправедливість душу крає.

І крає не тому що я обділений чи здібний,
А тому, що доводиться мовчати.
Не доведеш нічого коли бідний,
Та все ж, так хочеться про це комусь сказати.

Що тільки роблять гроші із людьми!?
Не цінить більшість ні доброти, а деякі й любові.
Одна мета у їхньому простому, примітивному житті
Лиш обдурити й вкрасти, а потім жити на здоров’я.

Я не...

Хай сьогодні всі радіють,
нехай всі співають,
хто до тебе не байдужий -
ніжно обіймають.
Хай всміхнеться тобі сонце
променем багряним,
ти найкраща в цілім всіті
люба наша мамо.

Поднимусь да в небо чистым ястребом,
Да взгляну на Землю-Матушку взором соколининым..
Угляжу,- ту наводь брань поганую - хто-ето наводитъ!?..

Разгорись в нутри -
Жуть душевная,
Помогите Силы -
Нави подземельные..
Уж натру свечу
Воску ярову,
Огражу округ ея
Кругом мечено..

Наговорный нож,-
Путь пробъет!..,
Разрешит свеча
Мысль душевнаю..-
Не стрелою - солью кручено
Да вонзайся в печень
В кровь - коварную..
Да вскипай подвий -
В теле - вражием
Успакой начала -
Мрак...

Над таїною посмішки Джоконди
Почесну варту пїять віків несуть,
Присвячено трактати їй і оди,
Та не збагнено Жінки тої суть!

Тебе, кохана, я давно вже знаю –
Чи є хто в світі ближчий, далебі!
Та з кожним роком знов я відкриваю
Незвідані скарби душї в тобі.

Та що роки! Неначе блискавиця,
Ти в мить одну з’являішься мені…
Що означа вогонь в твоїх зіницях –
Любові спалах чи раптовий гнів?

Часом буваєш лагідна і мила,
Часом похмура, замкнена, сумна,
А потім знов, як море те мінливе...

Ні... Ні... Нічого такого...
Ніяке таке почуття
Тривогу не викливає
І в серці мені не співа.
Ні... Ні... Такою не бути...
Такою як інші – усі...
Як тільки виникне щирість
Так все і буде завжди...
Так... Так... Сама, як тополя,
Що «співи» свої простягла,
Як кажуть, від Сяну до Дону,
І радісно слуха вона.
Як вітер зі сходу манить скарбами,
Як захід і північ леліє словами...
А південь... Ну південь як завжди – все те ж,
Цікавить різністю меж...
І всюди прекрасно... і всюди красиво...

Зірки, провидці ночі, знову світять.
Їх дивне сяйво манить і п’янить.
І знову мої очі їх помітять,
щоб нагадати, як чудово жить!

Земля не спить – вона говорить з небом.
Між ними відстаней і перешкод нема.
Їх розуміти – все, що зараз треба.
Ця тиха ніч далеко не німа...

Вслухаюсь в тишу, з темнотою вінчану.
Вдивляюсь в плетиво небесних ліхтарів.
Мільйони їх, прекрасних, ще не злічені -
мільйони знаків, загадкових слів.

Мигтять зірки. І хто їх там запалює?
Щоночі розкидає над...

Неможливо спинити час.
Ми не в силах його спинити.
Та він може спинити нас,
у безмежжі своїм втопити.

Не пустити в майбутній день,
на вчорашній струні лишити,
щоб під звуки старих пісень
ми ніщо не могли змінити.

Щоб ми вранці були такі ж,
як і вісім годин до того.
Не мудріше і не сміливіш,
не навчившись чогось нового.

Не знайшовши свою мету.
Не відкривши потрібні двері.
Залишивши любов святу
існувати лише на папері...

Не можливо спинити час.
Загубитися в часі можна...

Так, я не пишу давно вершів,
Чому? Напевно болю було мало,
тепер, так вистачить цого,
напевно, кожному б на цій землі роздала.
Моя любов така примхлива діва,
Від неї я літаю наче птах,
а то ось так болить десь зліва,
Та люди кажуть, що це страх.
В моїх очах немає радостї, Вона,
кудись поділась, може і втекла.
Годинами дивлюсь на небо,
там хмаринки,
Та ім так холодно самим,
Я розумію іх , бо часто, на одинці
я залишаюсь з світом що німий.
Так,є кохання, воно – моє диво,
Та...

Ми зустрілись поглядом сьогодні,
А серці кричала тиша,
Що не може кохати так, годі!
Вона хоче любити сильніше.
Ти відчув мого серця биття,
Воно сильне і вільне, як вітер,
Воно кличе мене в забуття
Я не можу так більше жити!
Я від жару згораю на попіл,
Як чорне, яскраве вугілля,
Ти спалив мою душу, мій спокій
Раніше не знала про біль я.
Ти наразі прискорив мій пульс,
Хто знає, чим все скінчиться,
Я не вмію йти на компроміс,
Та мабуть, доведеться навчиться.

Грицько й Стецько заготовляли дрова,
Лунали жарти, анекдоти всіх часів,
…злетіла ж тріска, як торпедна зброя,
Влучила…і немає в хлопців м’яких слів!
…лежать вони разом в міській лікарні,
Міркують вільно – скільки, хто, чого здобув,
…десь, у засіках, самогончик – справді,
Кортить у постраждалих сечовий міхур...
…й Стецько зухвало – рясненько наливає,
Під самий краєчок (у мідний чобіток),
Гриць: будя…будя, куди ллєш?! – питає,
Так, тож тобі…, тоді ж плесні єшо чуток…
…настроєньє...