Думка

День закінчився, лягаю у ліжко
Тихо, сумно, мені не заснути
І кружляють думки нишком
Знаю, бажають минуле вернути

Я заплітаю ці думки у стрічки
Стрічки в вірші (плету на колінах)
Ніч, нескінчена, запалюю свічки
Пам’ять блукає в життєвих руїнах

Пам’ять блукає, ворожить, чаклує
Перед очима, роки́ пролітають
Пам’ять, як доля, то б’є то цілує
Думки, мов птахи, в небі, кружляють

Життя - Бумеранг (українською)

Життя, як бумеранг - добро вітає:
Що віддасте - подібне повертає,
Що засіваєш - зрештою пожнеш,
Збрехав - і вже брехні не оминеш.
Так часом вчинок долю визначає:
Прощення має той, хто все прощає.
Віддаєте - і Вам повернуть радо,
За підлу зраду слід чекати зради.
Образили когось - Вас ображають,
З повагою живеш - Вас поважають,
Життя, як бумеранг: гріхи, заслуги,
На чорну думку принесе недуги,
На світлу думку - Божу благодать…
Якщо не знав цього, то...

Жил себе Иван и жил,
И особо не тужил,
Ни красавец, ни урод,
Ни хапуга, и ни жмот,
Ни глупец, и ни дурак,
Ни благой, и ни добряк.
Вдруг на Ваню вышел спрос,
Пред купцом стоял он в рост.
Говорил ему купец,
Он на слово не скупец:
- Пусть мой домик небогат,
Ты пожить в нём будешь рад,
А работа, друг, проста,
Ни к чему в ней суета.
Дверь тебе, Иван, стеречь,
Тем детей моих беречь,
Им похлёбку ты свари,
Словом громким их бодри!
Ваня смотрит на купца,
Рот раскрыл он в пол-лица...

Місячне сяйво, зоряне небо
З розуму зводять, думки про тебе
З розуму зводять, коханої очі
Марю тобою і вдень, і вночі

Марю тобою, моя царівна
А за вікном, тиша чарівна
Сон не приходе, мари, безсоння
Місячне сяйво на підвіконні...

Ніч, мов чаклунка , розкинула чари
З розуму зводять, спогади-мари...
Все не суттєво, лиш зорі, лиш небо
Лише кохання і думки про тебе

За деревней, у речушки,
Проживал мужик в избушке,
Жизнь его была не мёд,
Воз забот он в гору прёт,
Да печали гонит прочь,
Он в работе день и ночь,
Жить ему в нужде нельзя,
В тех сыночках радость вся,
У него их трое, в ряд,
Кушать мальчики хотят!
Год за годом так и шли,
Сыновья все подросли.
Вот женился старший сын,
Жизнь у сына без кручин,
Средний сын жену привёл
И работать стал, как вол!
Жёны тоже при делах,
Та работа им не в страх,
А потом они уж в поле,
Нет семье на отдых...

Думы, думы, думы-думки,
Думы разные о всём.
Ты прости Господь поступки,
Моим ставшие грехом.

О несбывшем сожалений,
Не несу сквозь жизнь с собой.
Нет так нет, я в день осенний,
Смотрю с лёгкою душой.

Что случилось уже в прошлом,
Хоть жалей, хоть не жалей.
В нём — в плохом или в хорошем,
Не изменишь жизни дней.

Всё смешалось — в настоящем,
Прошлых дней моих ростки.
Или радостью и счастьем,
Или приступом тоски.

Думы, думы, думы-думки,
Думы разные о всём.
День да ночь...

Зелені, смарагдові очі
Зачаровують душу мою
Не дають мені спати вночі
Й у день, не дають спокою

Лиш про тебе всі думки мої
Сподівання мої, й бажання
Двох смарагдових зірок сяйво
Лиш про тебе моє кохання

Зелені, зелені очі
Смарагдові зірки твої
Не дають мені спокою вночі
Лиш про тебе всі думки мої

Жил да был в селе «Налейка»
парень, звать его Андрейка.
Ни печаль, ни радость в нём
разбудить вам нипочем,
потому как на селе
он считался не в уме.
Было два у него чина -
увалень и дурачина.
Все его жалели часто,
а вот это уж напрасно!
От природы он был рыжим.
И к тому же чуть бесстыжим.
Голым мог купаться в речке
и прикинуться овечкой.
Баб вокруг не замечать,
и нырять себе, нырять.
Те бельём в него швыряли.
И топили, и шпыняли,
а Андрейке нипочем.
Хоть грозите кирпичом...

Коханням твоє серце мов сонцем зігрію,
Розвію думки, тих, хто заздрить мені,
Життю подарую найважливішу мрію,
Зізнавшись в коханні я від серця тобі.

Все в тобі, поважатиму, кохаючи, міцно,
Більш не дам сумніватися в вчинках своїх,
Доведу, почуття моє справжнє є, дійсно,
Щоб подумати гірко про мене не встиг.

І, я, не я, і що сталося поки, зовсім не знаю,
Я, чомусь, засмутилась, у останнюю мить,
Щось без тебе на небі сонце майже не сяє
Похмура, якась учорашня небесна блакить.

Я згадую тебе, твої прекрасні очі.
Чому не можу бути зараз поруч я?
Як хочеться до тебе бути якомога ближче!
Але боюсь того що ти не хочеш.
Не хочеш бачити мене з собою поруч,
Боїшся, що не так я зрозумію погляд твій.
Але ж я знаю всі твої думки.
Не бійся, нав'язливою я не буду.
Я хочу лиш відчути подих твій,
Твій поцілунок на моїх вустах,
Твої обійми, що без почуттів
Так гріють мою охололу душу
І тіло, що так прагне відчуття любові.