Коли вже більше нічого втрачати,
Краплина волі - спрагу не втамує.
Борімося. Спроможні захищати.
Народжений у силі - не слабує.

Холодна самітність. Зима. Сніговій.
Вечірній, тріскучий... лихий морозець.
В освітлених вікнах нездійснених мрій,
Тепло і надія безжурних сердець...
Там... кава парує, вирує життя,
Лунає дзвіночками радісний сміх...

Що булО - те булО. Безголосся.
Наче темрява - сковує гріх...
На моє, з сивиною, волосся...
Білим попелом падає сніг.

Вновь позёмкой по проспекту,
Вдоль зеркальной мостовой,
Для себя намечен вектор -
Серебристый путь домой.
Где - то в лиц толпе замечу,
Сердцу милые черты...

Снег кружится, летает и тает...
Первый снег на ладонях твоих.
Дивный вечер о чём - то мечтая...
Зажигает для нас фонари.
Посреди белоснежной аллеи...
Словно звёзды на Млечном пути -...

Минають рокИ, наче сплю чи дрімаю -
Прикрість незмінна, а я...
В хаті самітність мовчазну тримаю -
Тиха розвага моя...
Начебто вже, не до краю самітний -
Сонечко вийшло, а ще...

Чому з коханням ходить смуток,
Та залишається чому?...
Щасливим кожен може бути,
Якщо не зраджують йому.
Вже незабаром на порозі -
Зима, мороз і заметіль...

Замкнений простір... безсоння, безсилля -
Немов зупинилось без тебе життя.
З ранку до ночі невпинно просив я...
Випросив ледве собі співчуття.
Де ти, кохана, трояндо розкішна?...
Ходять по колу журба і печаль...

Я так чекав твого кохання...
Надії, мрії, сподівання...
Були як стимул до життя,
Обійми щирі... майбуття...
Минали дні, роки чекання...
В коханні - марні сподівання...

Ты уже далеко...
Моё сердце болит.
Надо мной высоко,
Ясный месяц горит.
Выйду я в звездопад,
Руки вверх протяну...

Вважаєш, що все знаєш?... Прокидайся!
Цікавою життя є кожна мить -
Радій, дивуйся, веселись, навчайся -
Лише верхівка айсберга стримить.

Засяє зіронька на небі,
Відступить сум... наступить ніч.
Чарівні сни прийдуть до тебе,
А ти... примаришся мені.
Осіннє листя опадає,
Легенький дощик моросить...

Всё проходит, боль и грусть...
Осень и дожди.
Никогда я не вернусь,
Ты меня не жди.
Даже если имя вскользь,
Кто - то назовёт...

Подари осенний танец,
Солнца луч, зеркальный глянец...
Отражение приятных
Снов идиллии, невнятных -
Пролетевших лет в миноре,
Всё забытое... и вскоре...

Прокинусь досвіта... блукаю...
В осінніх барвах... добре знаю,
Що буде так, як і було...
І змін ніяких не чекаю.
Шукаю те, чого немає...
І чи було?... Лише світає...

Коли підеш з мого життя -
Назад не буде вороття,
Залиш мені надію...
На недосяжне майбуття,
Кохання, вірність... співчуття -
Невиплекану мрію...

Все минає... та буває,
День, коли душа згасає
І злітає в небеса.
Тиші, спокою шукає,
Де була допіру - знає,
Та зістарилась краса...

День за днем на сонці висихають,
Мов росинки, роки небуття...
Мої діти більш за мене знають...
Та не знають, що то є - життя.
А чи жив, чи ні - сенсу немає,
Всупереч привітним небесам...

Потихеньку руйнується світ,
Де немає ні правди, ні волі...
Лиш надія... і та, пустоцвіт -
Засихає на мертвому полі.
Ні росточка у наших серцях,
На скалічених досвіта мріях...

Але ж, так мало сонця...
В країні, де немаєш
Нічого, лиш на донці
Є те, на що чекаєш...
Омріяної долі,
Небес благословення...