Паперов стни

Вони не є мною, але я є їхньою часткою. Я не знаю, коли стала нею і не знаю, чи зникнуть в майбутньому ці стіни, чи ні. Краще б ні, бо я- їх частка, і мабуть якщо зникнуть вони, зникну разом з ними і я. Я стою на дорозі. Повз мене проходять тисячі людей, тисячі машин розтинають простір навколо мене. Вогні їхніх фар сліплять мені очі. Здається ще трохи і я перестану розуміти хто я і що навколо мене відбувається. Захищають від внутрішнього апокаліпсису лише мої рідні паперові стіни. За ними я сама стаю стіною, світлою та неймовірно міцною і ніхто і ніщо не зможе зламати мене, поки я за нею, поки вона переді мною і поки я є цією паперовою завісою і просвітницьким духом. Коли я буду іти по дорозі всього свого життя, то не підніматиму хрестів з неї! Існує прикмета, що забирати собі чийсь хрест, означає-нести його за когось… Тому якщо навіть хрест піднімеш, треба покласти його на те місце, де знайшла. Не чіпати чужого, а цінувати те, що в тебе є. Наприклад мені і свого року вистачає. Я не перейматимуся зараз ніпрощо, бо впевнена, що фенікси не облишать того, хто дарує їм життя, і паперові стіни існують не просто так. Вони повинні виповнити своє місійне призначення… Дарувати феніксів, що не горять, а якщо хтось зумів таки іх підпалити, то вони перероджуються знову, з новими силами і можливостями, з новим потенціалом і починають захищати не тільки тих, хто їх створив, а й тих хто в них повірив і за ними пішов… Хто не второпав , то я про книги та літературу