Паперов

Я стою на дорозі. Мене оточують неймовірно міцні паперові стіни. Я можу їх не помічати, але вони є. Я можу їх підпалити, але вогонь дасть їм нове життя і вони, ніби фенікси понесуть мене у світ думок, мрій і найкращих сподівань.

Вони не є мною, але я є їхньою часткою. Я не знаю, коли стала нею і не знаю, чи зникнуть в майбутньому ці стіни, чи ні. Краще б ні, бо я- їх частка, і мабуть якщо зникнуть вони, зникну разом з ними і я. Я стою на дорозі. Повз мене проходять тисячі людей, тисячі машин...

Ника оторвалась от утреннего чтения: на улитовском подворье шум был непривычен и надсаден. Увлекшись, как обычно, книгой, она не слишком давала себе отчет в происходящем вокруг.

Приоткрыв окно, она выглянула наружу, сощурившись на секунду от яркого солнца. По двору сновали какие-то люди в военной форме, водили под уздцы лошадей, громко и жизнерадостно переговаривались и смеялись сытым смехом. Более всего ее поразило присутствие обычно почти невидимого Улита: тот медленно, но споро расшагивал...