Вон

Вони існують в світі цім,
І їх реальність - власний дім,
У ній вони є королі,
А вільнодумці тут раби.

Для них напхати свій живіт -
Найвища насолода з всіх.
Мета життя - це гаманці,
Набиті златом по вінці.

До цих бажань додать одне -
Це влада всесвітом, а ще,
А ще "сафарі" - це ж екстрім:
Уб'ємо зайвих нам тварин!

А ми живем і мовчимо.
Тваринам слова не дано...

Воно чудове і тендітне,
Воно дає життю натхнення.

І серед слів різноманітних
Розвіє сірість сьогодення.

Потрапивши в цей світ чудовий
Неяковієш на хвилину.

Ти вириш, що обов’язково,
Знайдеш омріяну світлину.

І те эдине в світі слово
У серці кожної людини,

Душа з яким ніби розквітла.
Все навкруги здатєься миллим

Коли важливий кожний дотик,
Коли приходить в день звичайний -

Той дивний і чарівний поклик
З яким душа і серце сяють...

Вона прийшла у його сни
бентежні і несамовиті
грайливим променем весни
перлинкою на оксамиті!
і він сміявся і радів,
благав і плакав- як же вірить правді?
-щасливий я, що тут тебе зустрів,
але молю- прийди в життя насправді!
і мовила вона, неначе вітер шепотів
-щоб мала я таку чарівну змогу,
щоб ти в своїм житті мене зустрів
розкрий у серці для душі дорогу!

Вони співають: Ще не вмерла Україна.
Ще досить м,яса на її кістках!
І з насолодою встромляють в її тіло вила
Смакуя жах і біль в її очах.

Чи то є люди, чи це зграя вурдолаків ?
Нема ні сорому, ні честі, ні жалю.
Вони відносять квіти Кобзарю, але!
Гризуться, проміж себе, наче б то собаки.

Ми всі перетворились на тварин.
Одні є хижаки, а інші вівці.
Та всі гуртом, ми відриваєм крильця,
Ще в навіть ненароджених дитин.

І рідний край наш, де пісні лунали
Де розквітало радістю життя...

Вонь дерьма в родном подъезде
Каждый может отличить
От соседнего. Всем вместе
В доме радостно нам жить.

И силён народ могучий
А еще народ велик
Мастерски наложит кучи
А где нужно, - навалит.

Здрасьте добрые соседи
И друзьям вашим привет!
Не растаптывайте кучи
Жалко память, стыда нет.

...Яркая ночь от блистающих звезд,
Мир погружаемый в сумрак осенний.
Тянется шепот на тысячи верст,
Тише.
-Разбудите мрачные тени.

Замерло злато плакучих берез,
Стан тополей,-перевернутых метел-
Трепет гнетущий от страшных угроз.
Будет светлей, если факел возмете...


-Ух, филин.-Ух-ух,
Вход в пещеру метров в двух.
Свод холодный,свод громадный,
В замок темный вход парадный.

Стук,треск,скрип петель,
Эхом выдало тоннель.
Нет,да,нет,да,
Отворились ворота.

Пламя факела...

Он был жалок, убог, печален.

Часто кашлял и шмыгал носом.

"Дурачок" — ему вслед шептали

Все подряд, и глядели косо.

Делал вид, что не обижался,

Был приветлив, учтив, радушен.

Притворялся, и улыбался,

Пропуская смешки сквозь уши.

"Смейтесь! — мыслил. — Смотрите сверху!

Я вас выше! Уж я-то знаю!

Ваш удел — мерить вашей меркой!

И за это я вас прощаю!"

Он бродил, незаметной мышкой,

В переулках, где меньше шума,

Спрятан в серенькое пальтишко,

Весь утоплен...

Ты видишь, вон там, на небе, виднеется алый свет?
Это рай, дружок мой, поверь мне, однажды и ты там встретишь рассвет.
Ты видишь вот эту тропинку, вокруг которой цветы и трава?
Она прекрасна как солнце на небе, скажи мне, я ведь права?
Ты видишь вот эти горы, деревья и эти дома?
Ты видишь вон эту собаку, бегущую в никуда?
Ты видишь кристальную воду, вон в том одиноком пруду?
Ты видишь, вон там, вдоль берега, я по песку бегу?
Ты видишь вон там, что-то летит вдали?
Так лови же...

.... таинствен путь ....
… да и к тому ж, пока что,
Гены-цепи динозавров, частью в рясах, тут
И всё пытаются меня доисчерпать,
Но всё никак…, но мрут....

Впрочем…, ины из них,
(кто змия «баловал»- Ха жёг огнём),-
И, в рай летят!
И получают, то чего хотели тут, торжествено-,
Но, - там, вВерху дано принять…

К счастью не без того…, но больше в Эпосе…
Не о досто(а)инствах, но о подменах…
Реально-голо, и, о скрытых лжами, Ведах…,–
Потом, в догматы принятых, сюжетах

Но, неки, над...

С такими мыслями и горем
Купец Василий вышел в ночь
За синим тридевятым морем
Искать похищенную дочь.

И снарядился не на шутку.
И ружей взял и барахла,
Чтоб отыскать свою малютку
И вырвать из объятий зла.

Когда ж прощаясь за порогом
С женой обнялся у ворот,
Пообещал ей перед Богом
Вернуться с дочкой через год.

Не позабыл с собой припасы.
Старшой Микола – тоже здесь.
И хоть всего четыре класса,
А силушки уж малость есть.

Братья двоюродные мигом
В дорогу снарядили воз.
И...