Дуже

Старий козак зустрів козачку
Біля лямурного стовпа…
У мить спіймав дебелу тачку
Та гей – до звісного кутка…
…тріпає ж в хаті занавіску,
Кондишен дує холодця,
Дід відтягнув довженну штрипку,
…це справа спраглі молодця!
Довершив діло та сумлінням
Зразково сів – відпочивав,
Дівчина ж (з головокружінням)
Кричить, що дуже здивував?!
Немірна звідки в тебе сила?
Питає …й сльози на лиці,
Та хто ж творець такого дива,
І де живуть такі творці?
В плачевній ваді є коріння,
Що стало...

Вони співають: Ще не вмерла Україна.
Ще досить м,яса на її кістках!
І з насолодою встромляють в її тіло вила
Смакуя жах і біль в її очах.

Чи то є люди, чи це зграя вурдолаків ?
Нема ні сорому, ні честі, ні жалю.
Вони відносять квіти Кобзарю, але!
Гризуться, проміж себе, наче б то собаки.

Ми всі перетворились на тварин.
Одні є хижаки, а інші вівці.
Та всі гуртом, ми відриваєм крильця,
Ще в навіть ненароджених дитин.

І рідний край наш, де пісні лунали
Де розквітало радістю життя...

Дуже темно в очах твоїх
Де, скажи мені, світло поділось?
Ти б ангелом бути зміг,
Як би серце твоє відкрилось.

Не шукай мого погляду знов.
Мені лячно очі відкрити,
Скільки чули, скажи відмов,
Щоб тепер душею кривити?

Зачекаймо на весну,
Там дивись і крила виростуть.
Зачекаймо на весну,
Там дивись і почуття вистрибнуть.
Зачекаймо на весну,
Там, дивись, і погляд зміниться
Зачекаймо на весну,
Там, дивись і зорі зірвуться.

Мої пальці шукають лезо,
Щоб розрізати цю хвилину
Я...

Мої мрії без тебе не можуть,
Як не можуть рослини без сонця.
Я вмираю без тебе і ніхто не допоможе.
Більше нікого не має біля мого віконця.
Я кохаю тебе, вірний мій друже.
Ти для мене найцінніша людина.
Я кохаю тебе дуже-дуже.
Допоможи мені – я без тебе не можу.
Тяжко проходить доба за добою.
Я частіше тебе закликаю.
Ну згадай же, як було нам з тобою.
Це було щось схоже до раю.
Я знаю, твоє кохання до мене
Живе і сьогодні, але тобі не до того.
Хай планета буде вічно зелена,
Але ти...

Чотири роки промайнули
І ось ми знову перед Вами,
У вересні до Вас прийшли ми
За руку з цими дітлахами

Багато треба Вам сказати,
Для них Ви стали наче мати,
Ви наших діток полюбили
Та з кожним з них маленьке Ви життя прожили.

Ви вклали душу в них
Та все своє уміння,
І звідки вистачало
Для всього Вам терпіння?

Ви їх і хвалили,
Іноді сварили
Все це їм потроху
Додавало сили.

Дорослішали з ними й ми,
Бували й непорозуміння,
Але змогли Ви довести
Важлива річ - то є терпіння...

Ти їдеш від мене, у справах, далеко-далеко
Сумую і дуже, страждаю, одна, я без тебе,
Життя сенс втрачає, жах, сила силенна,
Хмарин, заслали усміхнене сонечком небо.
Тяжко, життю пробиватись крізь спогади скрути.
І серце у грудях с моїх стукотить мов саженне
Не уявити, як без тебе життя біднесеньке буде,
Ти частина його дорога мені, і навік невід’ємна
Ти їдеш , все, сталось так, швидко, відразу,
Ми тільки з тобою сприймати життя почали,
А можна, з тобою, коханий, поїхати разом?
Тому...

Шановні, славнозвісні, ніби, щирі депутати!!!
Верховна Рада нині ринг - не установа,
А може досить імідж України плямувати
Ви рішення приймайте вірні в залі урядовій..

Щоб не з’явилася енергетична криза,
Астрономічно, штучно піднятих тарифів,
Надайте зміни ,досить вже сюрпризів,
Знайдіть благаю доленосний вихід.

Не змінять бійки, змісту, суті суперечок,
Загрозливі стають вже настрої в державі.
Амбіції надмірні зараз дуже недоречні.
Не допоможуть, зіпсують життя реалії...

Квятковская Людмила
Была девчонкой «в теле».
А пацанва любила
Лишь тощеньких девчат.
На Люсю – ноль вниманья,
Все сквозь нее глядели...
Из будущего видно:
Не девочка, а клад.

Отзывчива, сердечна,
Умна и без заскоков.
Готова сделать в дружбе
Навстречу первый шаг.
А юность так беспечна...
Хоть кто-то у истоков
Формированья душ бы
Сказал бы:
-- Надо так... –

Была бы дружба с Люсей
Квятковской мне подарком.
Но я был не умнее
Всех прочих, а глупей...
Была б, наверно, лучшей...

Ми плачемо, коли в житті проблема,

Горюємо, коли піде коханий...

Жартуємо, коли перед нами дилема,

Нарікаємо, коли обірветься план довгожданий.
Здається, все найгірше, все пропаще,

Здається... ось кінець життя...

Не нам дісталося найкраще,

Немає більше вороття.
Ми - індивіди, всі ми Егоїсти,

Не помічаєм іншого буття...

А ти поглянь на дітей, які не мають їсти,

На тих, у кого сміттєзвалище - життя.
У кого ні сім*ї, ні друзів,

У кого навіть імені нема...

Болить...

Місяць в веселковім ореолі
Пролива на землю срібне світло,
На нічліг спішать маршрутки кволі:
Напахалися за день – набридло.

Місто сонне, в парках стало тихо –
Десь-колись загавкає собака.
Поступово в житлах гаснуть вікна –
Мешканці втомились і йдуть спати.

Вихідні минули – завтра знову
Понеділком розпочнеться тиждень.
Знаю: пролетить він дуже скоро.
Сподіваюсь: буде він не гіршим.

Івано-Франківськ
29 листопада 2009р.