Укринская мова

На ножках куриных избушка в лесу…
Плетет у окошка седую косу,
Какую иметь может только девица,
Яга… Не могло ей такое присниться
Во сне самом страшном, в чернущую ночь.
Красивая девка! Крестьянская дочь.
Пороги ее женихи все стоптали!
Узрели бы ныне... Узнали б едва ли...
Что с нею проклятый колдун сотворил!
Противиться разве хватило бы сил
Тому, что к ней в сердце нет ходу Кощею?
Теперь столько горя на тонкую шею!
Уже заходил этот призрак в штанах.
Услышать хотел, не сменила ль она...

Твої обійми- полум'я в мені.
Мій ніжний янгол ,залишись зі мной

Ти крізь думки пройшов у мої сни.
А погдяд надихнув мене собою.

Очей блакитних лагідна краса,
Вони безхмарне небо надімною.

Мов поля волошкового краса,
Зігріло моє серденько зимою...

Не кажіть дурниці,
Краще - гей, заждіть -
Хлібом-сіллю жниці
Правду освятіть.
Квіти коло хати,
Гуси на ставку -
Україна-мати
Ніби у раю…
Та в лиху годину
Вітер сновигав -
Клав у домовину,
З мертвих піднімав…
І коли полями
Спалахи зорі
Жито цілували
Рідної землі -
То були махновці,
То була війна -
Українські ночі -
Хижий птах літа…
Думи невеселі,
Вітерець гуля,
Ходить по пустелі -
Журиться земля…
Та Махно завзятий
Вірить, що народ
(Годі вже чекати)
Зробить першим крок...

Родной Язык - глас народа
Уничтожить язык –
Растоптать его Душу
Почему же слуги народа
Не хотят « Рідну Мову»
Слушать

Народные депутаты
Депутаты народа
Какое несовпадение
Они вроде с другой планеты
Другой едят хлеб
По чужой земле ходят

Мы все дети этой земли
Мы ее плоть от плоти
Все что наши деды сберегли
Мы возродить должны
В свободе

...Пожовкле листя падаэ з дерев,
дощ накрапаэ, холодно вночi.
Mенi самотньо зараз i тепер.
Не плачь, не повернусь я, не кричи.
Оcтанiй вогник зникнув навiть.
Остання нiч розтанула, мов сон.
Самотнiсть даве немов камiнь.
I вже у серцi не горить вогонь.
3гадаю нашi зустрiчi у парку,
коли ходили ми по стежкам весняним.
Подарував обручку ти на згадку.
Я думала, що буду лише з ним.
Летiли днi, як журавлi у вирiй.
Кохання наше попливло з водой.
Знайшов другу кохану мiй...

Мій соколе ясний, коханий, єдиний,
У цілому світі для мене є ти!
Тяжкою вічністю є ті хвилини,
Коли ми в розлуці, на самоті.

Сонечко сяє, але якось мляво,
Вітер з листочком грає не так.
струмочок дзвінкий біжить не так жваво,
Лише тільки сум в моїх сірих очах.

Погляд твій лагідний, посмішка мила,
Ніжні слова і цілунки твої:
Мов би від сну цілий світ пробудили,
Світ мого серця і думи мої.

Лагідний, ніжний, турботливий милий,
Сильний ,чудовий, веселий такий.
Саме таким я тебе...

Мир ароматов и цветов, Марта Клиффорд, форд
и склиф, нет это не отсюда, а от того верблюда,
впрочем и это ни оттуда, несбывшаяся мечта, о
лучшем, из виртуального бытия инета, карета с
пивом, а человек в коричневом макинтоше, лу-
натическая катаракта физического мира, из ато-
мов и вероятностей, из ничего, инфернальный
монстр, заставляющий ждать, засаленная повер-
хность, запах рыбы, напополам разрубленный
червь, как любое произведение искусства, абсо-
лютно бесполезное, нечто...

Вона прийшла у його сни
бентежні і несамовиті
грайливим променем весни
перлинкою на оксамиті!
і він сміявся і радів,
благав і плакав- як же вірить правді?
-щасливий я, що тут тебе зустрів,
але молю- прийди в життя насправді!
і мовила вона, неначе вітер шепотів
-щоб мала я таку чарівну змогу,
щоб ти в своїм житті мене зустрів
розкрий у серці для душі дорогу!

Дарэмна я казаць баяўся
Пра пачуцці што адчуваю
Напэўна сэрцам спадзяваўся
Сама заўважыш што кахаю

Дарэмна медліў, слупянеў
І час жыццёвы траціў
Вось зараз усе б сказаць хацеў
Каб мову зноў не страціў

І вось кажу як мае быць
Амаль усе словы сблытаўшы:
"Не маю сэнсу далей жыць
Агеньчык ты маёй душы!"

А ты смяешся мне ў адказ
І вочы не хаваеш:
"Як добра што сказаў ты зараз
Бо ведаю: даўно кахаеш!"

Вось дурань я які!
Амаль што ўсе не ўпусціў!
І з лёсу лёгкае рукі
У танец...

Вечер солнце закатилось,
И укрылось за горой...
Расскажу Вам, что случилось
Меж Иваном и женой.

Можно слушать без опаски
О коварстве и любви...
Это присказка - не сказка
Сказка будет впереди.

Во далеком государстве,
Что за тридевять земель,
Проживал в тоске и барстве
Одинокий старый Змей.

Жил людей, не обижая,
Не мешая никому...
О женитьбе все мечтал он -
Трудно стало одному.

Дом огромный он отгрохал,
Зазывал к себе невест,
Но повсюду слышал хохот...