Укринская мова

Забыт Шевченко «Заповіт»,
Непопулярны Лорки стансы.
И Пушкин, – истинный пиит,
Давно разобран на нюансы.

Крутой исполнив эквилибр,
Разворошив страну Советов,
Не вспоминая о поэтах,
История свершила выбор.

Политики, презрев народ,
Придумав веские причины,
Дали согласье на развод
Руси святой и Украины.

С тех пор родные языки
Врагами стали в поднебесье.
И шовинистские клыки
В стихи вонзились, вгрызлись в песни.

А беспардонные мужи
Напали на словесность снова.
Какая разница...

Ті, що за море вiдлетають,
Міняють небо, а не душу.
Вони душею пам’ятають
Смачну, м’яку, солодку грушу,.
Дiдусь її зiрвав на радiсть
Онуковi на тiм подвiр’ї,
Що не забуло й досi навiть
Мене в родинному сузiр’ї…

Усi, кого штовхає доля,
У мандри прикрi i далекi,
Кого примушує неволя,
Струмки лишати i смереки,
Беруть з собою у дорогу,
Як оберiг, пiсенну мову.
I я без неї анi кроку –
Не пiдкорюсь чужому слову.

Усi кого заводить лихо
За обрiї в часи негоди,
Свiй жереб...

Коханням твоє серце мов сонцем зігрію,
Розвію думки, тих, хто заздрить мені,
Життю подарую найважливішу мрію,
Зізнавшись в коханні я від серця тобі.

Все в тобі, поважатиму, кохаючи, міцно,
Більш не дам сумніватися в вчинках своїх,
Доведу, почуття моє справжнє є, дійсно,
Щоб подумати гірко про мене не встиг.

І, я, не я, і що сталося поки, зовсім не знаю,
Я, чомусь, засмутилась, у останнюю мить,
Щось без тебе на небі сонце майже не сяє
Похмура, якась учорашня небесна блакить.

Я дивлюсь в твої очі, не можу промовить хоч слово,
Заворожений погляд і якийсь несподіваний сум,
Я кохаю всім серцем не вбачаючи в цьому лихого.
Мене мов сполохнув несподівано, легесенько струм

Дай візьму я в свої твої сильні красиві і мужні руки,
Зізнаюсь в коханні бо в собі більш несила тримати,
Це, від серця всього, не якісь там вибагливі трюки,
Не можна вжитті не кохаючи серцем таке відчувати,

Я, цілунок свій лагідний, любий мій, тобі подарую
Бо не можу, бажання нема серцю біль...

Ти їдеш від мене, у справах, далеко-далеко
Сумую і дуже, страждаю, одна, я без тебе,
Життя сенс втрачає, жах, сила силенна,
Хмарин, заслали усміхнене сонечком небо.
Тяжко, життю пробиватись крізь спогади скрути.
І серце у грудях с моїх стукотить мов саженне
Не уявити, як без тебе життя біднесеньке буде,
Ти частина його дорога мені, і навік невід’ємна
Ти їдеш , все, сталось так, швидко, відразу,
Ми тільки з тобою сприймати життя почали,
А можна, з тобою, коханий, поїхати разом?
Тому...

1

Люблю. Без памяти люблю…
Пусть, даже больше проклинаю.
Я знаю – сам себя гублю,
Но разлюбить и не мечтаю…

Кто ты? Цветок без лепестков,
Ты утро, растерявшее лучи,
Нет, не взойдёт любви росток
Из твоей каменной души.

И всё ж люблю! За что люблю,
И сам не вижу, и не знаю…
Я знаю – сам себя гублю,
Но разлюбить и не мечтаю.

(перевод мной сделан в феврале 2007 г)

Текст оригинала:

Люблю. Без пам’яті люблю…
Хай, може, більше проклинаю.
Я знаю – сам себе гублю,
Але не...

Скажут - "Раз живём..",
А раз живём ли?!
" А за смертью - скажут - пустота."
Ох и мрачен дом
С такою кровлей,
Шёпот по углам - " Лета..., лета..."
Эх, молва, молва,
Твои потомки
Из тебя уж выросли давно,
Громкие слова
Твои - обломки
На руинах мудрствований, но
Не сдаёшься ты
И по старинке
В грудь колотишь с пеною у рта,
Истины черты
На чёрном рынке
Для толпы! За даром! Как с куста...
Только Жизни правда -
Не дешёвка,
Не осилить жизнею одной,
Плод такого...

Я прийшла,
Відчини мені двері.
Я знайшла
Дорогу до тебе.

Мовчиш,
Не треба-мене це вбиває.
Тікаєш скоріш-
Мене без тебе немає.

Я змусила тебе мовчати,
Не дозволяла тобі казати.
Ти не повинна мені пробачати,
Я повинна тебе возхваляти.

Я тікала від тебе, від себе,
Хотіла стерти стежки.
Я зрадила тебе,
А ти впустила мене мовчки.

Я прийшла,
Повернулась додому.
Я знайшла тебе
І вже ніколи не втрачу...

Над таїною посмішки Джоконди
Почесну варту пїять віків несуть,
Присвячено трактати їй і оди,
Та не збагнено Жінки тої суть!

Тебе, кохана, я давно вже знаю –
Чи є хто в світі ближчий, далебі!
Та з кожним роком знов я відкриваю
Незвідані скарби душї в тобі.

Та що роки! Неначе блискавиця,
Ти в мить одну з’являішься мені…
Що означа вогонь в твоїх зіницях –
Любові спалах чи раптовий гнів?

Часом буваєш лагідна і мила,
Часом похмура, замкнена, сумна,
А потім знов, як море те мінливе...

Душа летить до тебе милий
Так стрімко, Мов би журавлі
Несуть любов мою на крилах,
Щоб ти зігрівся у житті.

Щоб не шукав нещастя в долі,
Щоб не боліло на душі,
Щоб одиноцтво мимоволі
Не зачепилось на тобі.

Щоб ти побачив, як чудово
Коли любов в тобі живе -
Це мовби пісня колискова,
Це мовби сяйво най ясне....