Спрага

Невтамовная спрага, зневоднення…
Я не пив твої губи вже зо два дні
Чи два тижні, два місяці, вічності?..
Все навколо чуже від незвичності…

Від незручності, незадоволення.
Я чекаю дощів, потім – повені,
Щоб в кохання твоє окунатися,
Щоб кохану кохати, кохатися…

Все навколо чуже від незвичності
Вже два тижні, два місяці, вічності…
Я не пив твої губи вже зо два дні.
Невтамовная спрага, зневоднення…

Коли вже більше нічого втрачати,
Ковток кохання... спраги не втамує,
Надіємось... бо вміємо прощати,
Народжений у силі - не слабує.

Коли вже більше нічого втрачати,
Краплина волі - спрагу не втамує.
Борімося. Спроможні захищати.
Народжений у силі - не слабує.

Всміхається краса лукава
Така підступна та ласкава
Богиня, німфа пьєдесталу
із барельєфу - свого трону.
На ній же з каменю корона
І насмішка суха і строга
Для нас якби пересторога,
Щоб не пройшов ти без поклону....
Та недоступна для простого
Земного, чистого кохання!
Її бажання - це визнання.
А до овацій вічна спрага
І чути лиш єдине: "Браво!"
О Славо!
О скільки чистих й непорочних
Запутались у твоїх косах
І не сховають вже у простинь
Наготу свою у сльозах.
О, золоті річки...

Ти бачиш хмари?
Вони пливуть,
Вони знайдуть
Все те, що ми ховали.

Надії, сподівання, мрії
Забути ми хотіли,
Нам так зручніше жити
І очі закриваємо, йдемо далі.

Сідати в кайдани-
Самі напророчили,
Свою повагу вбили
І приховали нікчемності прояви.

Ми забули, що таке воля,
Що таке власна думка,
Що таке надій спрага
І навіщо життя.

І тільки погляд у небо
Змусить все згадати,
Змусить зуміти-
Полетіти до справжнього себе...