Спока

В спокої днів
Від неба до неба
Сонце плавило лід –
Мені це і треба.

Я кохала його
Палко, сильно , до ранку,
Але щастя моє
Геть пішло на світанку.

Біля моря на хвилях
Ніжна хмарка заснула,
Та де щастя поділось
Досі я не збагнула.

Я шукала у квітах
промінь твої усмішки,
Та з холодним повітрям
Засинала у ліжку.

Та не буде прохань,
Не благань, не чекання.
Я залишила серце
Для твого кохання

Летять казки із мами уст у віки
До немовлят, що ще не мовлять слово,
До тих дитят ще лине колискова
Вона найкращий друг є для батьків.
Лежить дитятко у своїй колисці,
Такеє мирне, спить спокійним сном,
Вже завтра знову мамі крикне,
А ще лиш мить і скаже перше слово.
Ще тільки мить і своїми стежками
затупотять малесенькії ніжки
Іще не раз, не двічі скаже: "мама",
І погортає перші свої книжки.
Прожити б тільки мить!
Дійти б до тої миті!
Переступить невидимий барьєр.
Туди, де ігри...

Вона кохала серцем, а розум
Благав її усе припинити,
Була щаслива з ним, але вдома,
Благала більше їй не дзвонити.

Вона губила довге волосся ,
Вона не спала довго до ранку,
Та вийшло так, що здалося,
Що це була лише забаганка.

Вона шукала сенс в цьому світі,
А світ шукав її в своїх мріях,
Вона бажала к зорям летіти,
Та відчувала спокій в цих діях.

Коли гуляла о півдні цим парком,
То відчувала радість безмежну,
Тому що знову цим ранком,
Відчула, що від нього залежна.

Та...

Зірки, провидці ночі, знову світять.
Їх дивне сяйво манить і п’янить.
І знову мої очі їх помітять,
щоб нагадати, як чудово жить!

Земля не спить – вона говорить з небом.
Між ними відстаней і перешкод нема.
Їх розуміти – все, що зараз треба.
Ця тиха ніч далеко не німа...

Вслухаюсь в тишу, з темнотою вінчану.
Вдивляюсь в плетиво небесних ліхтарів.
Мільйони їх, прекрасних, ще не злічені -
мільйони знаків, загадкових слів.

Мигтять зірки. І хто їх там запалює?
Щоночі розкидає над...

Я не засну, якщо ти не прийдеш
і біль не заспокоїш мій глибокий,
крізь відстані мені не принесеш
в долонях-крилах довгожданний спокій.

Це можеш тільки ти, лиш ти один –
мене порятувати від будення...
Спинити плин настирливих хвилин
і повернути втрачене натхнення.

Я так тебе чекаю!.. Я тону
у загрубілих сутінках кімнати.
Без тебе цю пітьму не прожену.
А сили ледве вистачить чекати...

Зійди до мене, Бога посланець!
Покинь своїх висот небесні храми.
Ти ж бачив біль закоханих...

Напівоберту так приваблива;
Кидав потайки погляд скрадливо,
Мить недовгую очі дихали
Тою вродою; було тихо так…

Сонця промені позолотою
Устеляли їй коси шовкові,
Вії довгії, шкіру ніжную;
Схаменувся, та було пізно вже…

Спопелила, пітьму розвіяла;
Підкорили мене ті віяла,
Ті долоні, маленькі ніженьки,
Темних очей солодкі вишеньки…

І не стало десь мого спокою;
Відчуваю, лечу в глибокую
Нескінченную прірву мріяти
Про взаємність… і що тут вдіяти?..

Коли пустий, коли тебе немає,
Коли немов розсіялось тонке,
Не місце відчаю – таке в житті буває –
Не бійсь, ти віднайдеш своє, людське...

Але не серед інших чоловіків.
Ти йди туди – за соціуму край,
Серед дерев і квітів знайдеш ліки,
Лиш сядь, і в себе двері відчиняй.

Впусти туди спочатку першой тишу,–
То спокій, ніби мовчазне буття,
Але, прислухавшись, ти розпізнаєш риси,
Бо сповнена вона завжди життя.

Там десь струмок, хоч вдалині, а чути,
Напийсь із нього...

Насегодня- избитая тема,
Но не странно ли слышать, братва,
Что с господством страны дяди Сэма
Согласится гордыня Москва?

Не однажды рождаясь из тлена,
Сбросив цепи Орды Золотой,
Никогда не склоняла колено,
Ни пред кем, кроме Веры святой.

И напрасно надежду лелеет
Слишком самоуверенный Сэм,
Что когда-нибудь нас одолеет,
Как у них говорят, без проблем.

Нет, ребята, проблема реальна,
Вдвое яростней раненый зверь,
Это в вашей войне виртуальной
Не бывает реальных потерь.

Это...

Ти виграв це поєдинок,
Він породжує нове бажання,
Ти для мене у світі єдиний,
Та ця битва, вона не остання.
Я боротимусь знову і знову
Допоки вистачить сили,
Бо це доля, - не випадковість,
Віддам душу за тебе мій милий.
Я Всевишньому вдячна за дар,
Бо без його не вміла б любити
Серед розпачі, смутку і чвар,
Не змогла б це життя я прожити.
Моє тіло належить тобі,
А мій дух... Він давно уже твій,
Ти б`єшся за мене в пітьмі
У страшній, як нічний буревій.
Та я вірю в монотонний...

Ми зустрілись поглядом сьогодні,
А серці кричала тиша,
Що не може кохати так, годі!
Вона хоче любити сильніше.
Ти відчув мого серця биття,
Воно сильне і вільне, як вітер,
Воно кличе мене в забуття
Я не можу так більше жити!
Я від жару згораю на попіл,
Як чорне, яскраве вугілля,
Ти спалив мою душу, мій спокій
Раніше не знала про біль я.
Ти наразі прискорив мій пульс,
Хто знає, чим все скінчиться,
Я не вмію йти на компроміс,
Та мабуть, доведеться навчиться.