Серцю

Падает снег,
Всюду зима, запорошила вьюга серца
Холодно,,,
Где же весна?

Життя, як спалах зірки уночі,
Як думки мить, політ у височинь...
Дідусь мій рідний у вічність відійшов,
хвороб та мук там зцілення знайшов.
Тепла чекав, щоб промені весни
Зігріли серце, сили надали.
Життєвий шлях у діда був важким-
війну пройшов, в нестачах ставив дім.
З бабусею разом жили роки,
Зазнали щастя і невдач вони.
В житті тримала їх палка любов,
Бажання жити зігрівало кров.
І ось в цю мить, коли прийшла біда,
Сумує небо. Плаче вся рідня.
Не стало, наче...

Лише у небі зірка запалаэ,
спаде на землю тінь, на серці сумно.
Душа до тебе лине та бажаэ.
Мені так важко у часи безлуння.
Я так хотіла, щоб ти поруч був,
Щоб ніжно зігрівав мене, кохая,
Але одна я - ти мене забув.
У темряві ночній стою сама я.
Моє обличчя вітерець ласкає,
Смахне сльозу, волосся заплете.
Один лише він сум мій знає,
І плач і крик с собою понесе.
Якби він міг тебе знайти, коханий,
І передати все моє тепло,
Мій поцілунок ніжний, незрівняний,
Для тебе...

Мій соколе ясний, коханий, єдиний,
У цілому світі для мене є ти!
Тяжкою вічністю є ті хвилини,
Коли ми в розлуці, на самоті.

Сонечко сяє, але якось мляво,
Вітер з листочком грає не так.
струмочок дзвінкий біжить не так жваво,
Лише тільки сум в моїх сірих очах.

Погляд твій лагідний, посмішка мила,
Ніжні слова і цілунки твої:
Мов би від сну цілий світ пробудили,
Світ мого серця і думи мої.

Лагідний, ніжний, турботливий милий,
Сильний ,чудовий, веселий такий.
Саме таким я тебе...

Ну що тобі моє ім’я?
Воно, як вітер у пустелі,
Як плескіт хвиль, що б’ють у скелі,
Як місяць, що в ночі сія.

Воно залишить на листі
Лиш мертвий слід у подарунок,
Химерний напис-візерунок,
Забутих мов слова пусті.

Що в ньому? Давнє забуття
У хвилюванні днів бентежних,
Душі не буде вороття
До згадок ніжно-обережних.

Але в день смутку, у тиші,
Згадай його, мов «Алілуйя»;
Скажи: є пам’ять у душі,
Є в світі серце, де живу я…

Вона прийшла у його сни
бентежні і несамовиті
грайливим променем весни
перлинкою на оксамиті!
і він сміявся і радів,
благав і плакав- як же вірить правді?
-щасливий я, що тут тебе зустрів,
але молю- прийди в життя насправді!
і мовила вона, неначе вітер шепотів
-щоб мала я таку чарівну змогу,
щоб ти в своїм житті мене зустрів
розкрий у серці для душі дорогу!

В колі проблем неминучих,
Стрімко згасає бажання.
Скільки ж потрібно розлучень,
Щоб цінувати кохання?...

Від помилок необачних,
Різко спиняє дихання.
Скільки ж потрібно пробачень,
Щоб повернути кохання?...

В тихім докорі сумління,
Не вгамувати страждання.
Скільки ж потрібно терпіння,
Щоб... відпустити кохання?...


Серцям не звикати до болі,
В одвічнім і замкнутім колі...

Спать не дают навязчивые сны,
И в серце гулко отдаются болью,
В минуты полуночной тишины,
Конец гражданской почему-то помню...

Поручика погибшего вчера,
И двух солдат его похоронивших...
Под дубом на окраине села...
Сгоревшие соломенные крыши...

Сожженные деревни, хутора,
Мы отступаем по дороге к морю,
Голодная босая детвора,
Остатки рот бредущие без строя...

В линялых гимнастерках, без погон,
В бинтах кровавых, шли куда не зная,
Случился в жизни новый перегон...

Що Бог дав у дорогу-
Усе в торбу
Не плескаючи язиком зайве
Різний непотріб
Стоять мовчазні ковалі обабіч
Готуються теж в дорогу, у далеч
Принесла нам дівча молока із глека
Очі таки гарні ясні, як у грека
От і муляри й теслі до нас підійшли
«Браття ми з вами, в цю заметіль!»
Але найбільше селян - кріпаків
Дуже вже гнів в Душі накипів
Як дійти, достукатись до того пана
В пана варта чужа, нездоланна
За високі мури ховають свободу
Полонили радість простого народу
Трусяться бідолашні...

Мила, люба, моя Україно!
Я пишаюсь народом своїм!
Я дарую, тобі, Україно,
Вірне серце, та низький уклін!
Я пишаюся подвигом люду,
Що піднявсь за Свободу свою!
Цілий світ вже цього не забуде,
Як боролись за долю твою!
Рідна ненько, моя Україно!
Вірю я, що ти зможеш іти...
Хай Молитва у Небо полине!
Ти розквітнеш, досягнеш мети!
Алла Тимошенко. 18.12.13