Серцем

Пусть чувство зыбкое любовь
Легко сквозь пальцы убежит
Но просьб своих ей не готовь
Она все за тебя решит....

И кто сказал, что лишь однажды
Дано узнать огонь любви?
Ты сможешь чувствовать и дважды
Лишь серца дверь ты отвори.

Качаясь...
На волнах судьбы,
Я наслаждаюсь...
Музыкой любви.
Прекрасной...нежной,
Песней серца.
Что льётся из души.
Моя любовь...
К тебе лишь одному.
Чиста...светла...
Согрета...
Солнечным лучом.
За это счастье...
Я судьбу благодарю.
Богата я...
Любовью и теплом.

Лариса М.

Спасибо Вам от всей души!
За дивный образ на бумаге,
За темы,полные отваги.
Надежды,веры и любви.

У Ваших слов-не голосок;
Непроизвольно песня льется,
Окликни,-светом отзовется,
И греет преданно у ног.

От океана ваших слов,
На серце пламенный залив.
Не рифма душу согревает,
А правды искренней мотив.

Вы дали мне души рывок.
Вы в трудный час не отказали,
Поддержкой теплой доказали,
Что в мире я не одинок.

Ты прости, прости меня, девчонка.
Не хотел я, не хотел тебя обидеть.
Не могу я видеть боль в твоих глазенках,
Легче звезд на небе мне не видеть.

Ну не плачь, прошу тебя, не плачь, девчонка.
Твои слезы словно нож по серцу режут.
Я хочу увидеть свет в твоих глазенках.
Не смотри, ты, умоляю, с укоризной.

Рідна ненька моя,Україна!
Ты, Отечество, слався мое!
Хай ця пісня на захід полине,
И восток пусть подхватит ее.
Сколько можно делить нас на части,
Краять душу і серце братам?
Неужели же наше участье
Тільки скубтись на втіху панам.
Ми ж одного і роду і племені,
С тех далеких славянских веков...
Разом славили Ладу і Велеса,
Вольно жили под сенью дубов!
И сейчас, спустя тысячелетия,
І мета в нас і мрія одна-
Были б счастливы, в здравии дети,
Та,щоб нас не торкнулась війна.
Нам не...

Сонце милим кошенятком
Нашу землю зігріває.

В крапельках роси мов свято,
Кольорами воно грає.

Річенька журчить привітно.
В сонячному світлі сяє.

Відображення блакитне
Від небес воно приймає.

Серце лине мов до неньки
Все довкола розквітає.

Солов’їний спів раненько.
Над країною лунає.

Я не зможу без тебе жити
Бо без тебе життя не життя,

Я не зможу тебе не любити,
Надто сильні мої почутття.

Я не можу пригальмувати,
Щоб ступити на інший шлях,

Я не хочу потім страждати,
Що під сумнів взяла почуття.

І не зможу зріктся кохання,
Почуттів, що у серці моїм,

Це, як спів солов’їний ранній,
Це, як сонечко навесні.

Чому ж любов згубилась у світах?
На вітрі змерзла? Втілена у тиші?
Листи до тебе гречні пам'ять пише,
Слова горять-палають у рядках.
По вінця серце залива сльота,
Але ж воно надіею ще дише.
Чому ж любов згубилась у світах?
На вітрі змерзла? Втілена у тиші?
А тільки вечір зорями віта,
І я між них знаходжу смутку нішу.
Як добре, що світи від них ясніші.
Пливе із неба злива золота.

Чому ж любов згубилась у світах?

Була в Миколи давня мрія
жінок багато в хаті мати,
Горпина, Христя та Марія
одна варити, друга прати.
Та гарні всі немов з екрану,
одна за одну ніби краща,
не підіймаючись з дивану
собі розмріявся ледащо.
В солодких мріях задрімавши,
немов насправді сон він бачить:
усіх до хати їх зібравши
роботу їм окремо значить.
Одній прибрати, тій варити,
другій попрати, третій шити.
А п,ята яблука збирає,
а шоста садить чи копає
і сьома щось в садочку бгає,
а восьма подушки...

Тебя со мною рядом нет,
Сама я радуюсь дождю.
Пусть кто-то скажет: "Это бред!",
Но я к тебе во сне иду.

Я знаю,мне не быть твоей,
Ты сердцем тянешься к другой,
И не узнаешь никогда о ней,
О той,что умирала за тобой.

Пишу стихи и умираю...
Хочу с тобой быть,не могу,.
Прости,но я совсем другая.
Не мой...и снова я уйду.

Ты знаешь,ты для меня вечность,
В тебе живут мои мечты,
Спасибо,что ты есть на свете,
Мой ангел,моё серце ты.

И пусть с другой ты,не жалею,
За то я знаю,что...