Серцем

Життя-то є гра,то- реаліті-шоу,
Де кожен герой є чудовий актор.
З тобою задуже загрались ми, любий,
Тому і зашкалює в серці мінор.

Тому,що не можу я грати чудово,
Настільки красиво, як ти вчив мене.
Ти всі ті уроки провів суперово,
Та з пам*яті образ навряд чи мине.

Не можу забути ті очі блакитні,
Байдужий той погляд,що був на мені.
Не йдуть в мене з пам*яті руки ті мужні,
І мрії мої, що належать тобі.

Так сумно, що разом не будем ніколи,
Так боляче, що у житті ти...

Чи бачиш душу ти злиденну,
Чи бачиш темну пустоту.
В його очах світло-зелених,
В безмежну зазирнувши гіркоту?

Цей ідол багатьох скорив,
Більш не належачи нікому.
Твій розум демон захопив,
Його ти раб тепер до скону.

В твоїй душі метуть сніги,
А серце - більше не палає.
Зобвенний розумом і ти,
Тобі до волі, як до Раю.

Несучи камінь крізь світи,
Котрі кінця свого не мають.
Йдучи по землях, крізь віки,
Разом з тобою всі страждають.

Але не довго це триває,
Не виніс мук...

Марианна, Марианна... Нет спокойной ночи.
"Нет" сказало сердце, оно песни хочет.
Нет и сладких снов, когда день во фраке,
Рвутся струны сердца в звездно-лунном мраке.

Пусть все рвутся до одной! Пусть в жару расплавятся!
Пусть о музыке живой память не останется!
И тогда огонь внутри сменится на холод,
И не будет мучить боле равнодушья голод.

Фонотека души опустеет. Аккорды и ноты уйдут
В никуда. Вернутся ль они? Уже никогда!
У них есть путевка с остановкой во льдах,
Ведь "незачем...

Давай с тобою просто помолчим...
Закроем окна шторами, присядем
И раззожжем камин...
Давай с тобою помолчим -
О прошлом помечтаем.

Как можно прошлое любить?
Хранить тепло в серцах остывших,
Потухшими глазами
Друг друга не пленить...
К чему нам прошлое любить?

Давай с тобою проведем последний вечер
Банальной фразой, фразой ни о чем
Мы завершим роман любви беспечной
Но вот окончен бал...
И воском плачут свечи...

Стікають солоні краплі по щоках

Ти де? Ти де? Ти де?

Життя немає у моїх очах

Нема тебе. Нема тебе. Нема тебе.
А серце б’ється сильно-сильно

Не знає ще, не знає все…

Я обманула, щоб пожило ще

Ти де? Ти де? Ти де?
Чашка кави з ваніллю на двох

Тепер моя, лише моя

І пачка Marlboro, як згадка, ох…

Вже не твоя. Вже не твоя. Вже не твоя.
А я і далі слухаю Бітлів…

Та вже не пишу СМС тобі…

Не питаю: «Як ти зумів?». Навіщо?

Let it be. Let it be. Let it be.

Так бывает, приближаясь отдаляется.
И порой бывает, рядом - далеко.
А порою, тот кто рядом потеряется.
И найти его бывает нелегко.

Как игла, уколет сердце моё боль.
И его когтистой лапою сожмёт.
Не подам я виду, ты обнять позволь.
Ведь душа тобою лишь живёт.

Обниму и две души в одну сольются.
Боль разжала лапу, ей не победить.
И два сердца в такт друг-другу бьются.
Буду я тебя одну всегда любить.

На с тобою повенчала жизнь навеки.
И я счастлив, что ты есть в моей судьбе...

І знов громаду підштовхують до урни
Віддати голос свій в підтримку кандидата.
І знов маячать перевибори і тури,
І кошт людський цим "перегонам" сплата.

І кожен вибір не дає надії.
За кожним разом стан дедалі гірше.
Програмам всупереч розгортує події,
Країну злидні стискують все більше.

Та й вибирають люди не програму –
Того, хто більш правдиво обіцяє.
Хто найчастіше просторікує з екрану,
Великі гроші на «розкрутку» має.

Один на одного без жалю ллють грязюку...

Скажіть: Чому на світі стільки зла?
Чому добру завжди потрібен захист?
Коли настане світлая пора?
Коли у душах запанує радість?

Скажіть: Чому на троні знов брехня?
Чому лукавий далі світом править?
Коли в серця повернеться весна?
І камінь їх в кохання переплавить?

Івано-Франківськ
27 листопада 2009р.

…їде Хвеська по дорозі
треться попа по підлозі
тріск на возі гуркотить
душка файно голосить:

хай живуть блага серцеві
колоритності рожеві
хай жирує бідний світ
чи колгоспник чи м’ясник
веселись народ ти в змозі
збійним тиском на морозі
розігріти силоміць
час що наближає мить
мить разючого моменту
де дістане компліменту
один втомлений мудрець
мабуть він і був боєць
й розгорнулися литаври
пролунали святні блиски
розговляється народ
ось і чарка й бутерброд
хтось хитається у...

Чомусь люблю дивитись на вогонь...
Не той, що нищить, а на той, що гріє,
Що спомини з дитячих літ навіє,
Котрі зринають з маминих долонь.

О, цей прадавній Прометеїв скарб!
Він диктував поетам мудрі строфи,
Покірним був, немов слухняний раб,
Караючим, неначе хрест Голгофи.

Вогонь святий зуміймо зберегти,
Що будить в серці віри світлий промінь,
Гукає відкривати невідоме,
Що час хова під панцир золотий.