Роки

Людей, животных и растений
Прельщает сказочный талант,
Источник благостных сплетений:
Певец и райский музыкант!

Когда звучат Орфея песни,
Душа стремится в небеса…
Его Величество – кудесник!
Смолкают птичьи голоса…

С женою нимфой Эвридикой
Недолго счастья длился срок:
От жизни вечно разноликой
Ему достался страшный рок!

Однажды на лесной поляне
Гуляла нимфа средь подруг…
С травы густой змея – лиана
В броске встревоженных гадюк…

Змеиный яд ужасно быстро
С ноги проник во...

Зло делает зарубки
На вехах лжи святой.
Как коршун над голубкой
Рок кружит над Землёй.

Закованы в оковы
Надежда и мечта.
Успех парализован.
И жизнь совсем не та.

Разносятся ветрами
Тоска и суета.
Морока между нами,
Сплошная маята.

Что стало с этой жизнью?
Впустили чужаков!
Беда рисует кистью
Крест на помин веков.

Все рушим мы основы –
Фундамент бытия.
Безликий мир наш новый –
Из ханжества броня.

Все сломаны каноны
И заповедей штифт.
Мир к вымиранью склонен
От...

Судьба планеты пребывает в человеческих руках,
Как в них же – собственные наши благоденствие и счастье, –
Ведь всё, когда предельно трезво рассудить, не впопыхах,
Так иль иначе происходит не без нашего участья. –
Так, не безумство ли разнузданных страстей во всех частях
Земли сегодня порождает где болезни, где ненастье?..
А потому напрасно сетовать и заклинать злой рок,
Чтоб за собой он вниз по склону всех нас в бездну не увлёк.

Луна танцует над площадкой пьяной,
Где тормоза срывает рок-н-ролл,
А здесь, за дверью узкой и стеклянной,
Показывают взрослое кино.

Вот покупают хилые букеты,
Мороженое в конусном рожке,
И парни, как заправские поэты,
Стихи читают в модном пиджаке.

Сквозь огоньки, бегущие по кругу,
Усталый глаз таращит циферблат,
И музыка гремит на всю округу
Весёлостью с романтикой не в лад.

И пахнет воздух табаком и пивом,
Духами, потом, срезанной травой,
И даже звёзды прыгают счастливо...

Да неужели до меня тебе есть дело?
Душа моя от нелюбви заледенела.
И зажигаю я свечу,
И ей молюсь, и ей шепчу,
И я хочу, чтоб до утра свеча горела.

И на душе, и за окном - одно ненастье,
А сердце греется огнём - и в этом счастье,
Дожди проходят стороной,
Но ты сегодня не со мной,
И этот вечер одиночеству причастен.

Кто в эту ночь тебе подарит поцелуи?
А может быть, сегодня я ревную всуе?
И в одиночестве твоём
Дождь также плачет за окном,
И словно слёзы по стеклу сбегают струи...

Пройшло уже два роки майже –
Час вже не малий,
Та серце мені далі каже:
Не забувай її – люби!

Пройшло уже два роки майже –
Вже зовсім ми чужі,
Та серце мені далі каже:
Про неї пам'ять збережи!

Пройшло уже два роки майже –
Немає вороття,
Та серце мені далі каже:
Без неї – не життя!

Пройшло уже два роки майже,
Та де би я не був,
Кохання нетривале наше
Повік я не забув!

Чотири роки промайнули
І ось ми знову перед Вами,
У вересні до Вас прийшли ми
За руку з цими дітлахами

Багато треба Вам сказати,
Для них Ви стали наче мати,
Ви наших діток полюбили
Та з кожним з них маленьке Ви життя прожили.

Ви вклали душу в них
Та все своє уміння,
І звідки вистачало
Для всього Вам терпіння?

Ви їх і хвалили,
Іноді сварили
Все це їм потроху
Додавало сили.

Дорослішали з ними й ми,
Бували й непорозуміння,
Але змогли Ви довести
Важлива річ - то є терпіння...

Раз, два, три, чотири, п’ять –
Пiду радостi шукать.
Спершу – на чотири кроки,
Потiм – хай минають роки –
Невгамовний, йду i йду,
Мрiю сяючу веду
По долинах i лiсах,
По країнах i мiстах,
Де у затишних оселях
Стрiну парубкiв веселих,
Стрiну лагiдних дiвчат...
Десять..., двадцять..., п’тдесят...
Швидко роки пролетять,
Але не втомлюсь шукать.
Хоч всю Землю обiйду –
Вiрю, що колись знайду...

Дідусь старенький – сива голова –
Пришкандибав до братської могили …
Постояв … щось згадав … прошепотів якісь
слова …
Дві квітки впали на гранітні брили,
А по щоці його котилася сльоза.

Життя важке, хоча проте цікаве,
Прожив цей сивочолий ветеран:
У сорок першому пішов на бій кривавий,
Хоча тоді ще й вісімнадцяти не мав,
А потім довгі-довгі роки працював
На благо Батьківщини – для Вітчизни слави!

Життя печать залишило свою –
І очі діда вже й забули, що є сльози,
Та тут...

Над таїною посмішки Джоконди
Почесну варту пїять віків несуть,
Присвячено трактати їй і оди,
Та не збагнено Жінки тої суть!

Тебе, кохана, я давно вже знаю –
Чи є хто в світі ближчий, далебі!
Та з кожним роком знов я відкриваю
Незвідані скарби душї в тобі.

Та що роки! Неначе блискавиця,
Ти в мить одну з’являішься мені…
Що означа вогонь в твоїх зіницях –
Любові спалах чи раптовий гнів?

Часом буваєш лагідна і мила,
Часом похмура, замкнена, сумна,
А потім знов, як море те мінливе...