Роки

Я так чекав твого кохання...
Надії, мрії, сподівання...
Були як стимул до життя,
Обійми щирі... майбуття...

Минали дні, роки чекання...
В коханні - марні сподівання,
На те, що вічним є воно...
Було колись. Було давно.

Праздник из чти́мых – "со́роки".
Дары, освяще́нные прежде.
Славою кре́пят воины
Во Христа Спасителя веру.
Злобою ветра пронзённый
Холод вод во впа́дине горной;
Чистое ти́хо озеро –
Агиа́сма – место святое.
Истины новую веру
Не принял сердцем языческим
Лици́ний, Фракии цезарь,
Владеющий римской силою.
Сыны Каппадо́кии стро́йны,
Овеяно войско славой;
Преданные Христовые
Предстоят, как верные стражи.
Бога волею во́ды теплы́,
Но го́лени перебиты,
Превозносят на небо костры...

Я досі мандрую, я досі блукаю
У пошуках се́бе, у пошуках раю
Ніщо не придбав, лиш срібло на скронях
Лиш зоряне небо, лиш сонце в долонях

Я досі у пошуку, досі в дорозі
Свій шлях обираю, щоденно, на розі
Щоденно, на розі, випадку й долі
Я пристрастей бранець, в пошуку волі

Блукаю у всесвіті, пристрастей в’язень
Сам собі царь, ворог і блазень
Сам собі був, судією і катом
А краще б, був другом! А краще б, був братом!

В пошуках шляху, змарновані роки
А вічність, вже поруч...

Закоханий в тебе безтями
Серце палає допоки
Я зустрічі наші ціную
Хвилини, миттєвості, роки

Ціную слова твої щирі
настрій і посмішку милу
в́есну Ти приносиш в серце
Ти в серце приносиш силу

Закоханий в тебе безтями
В очі твої і душу
Я марю тобою ночами
Я бачити тебе мушу

Кохаю тебе без тями
Зі мною, ти мусиш бути
Ти в серці весняне сонце
Букет із троянди і рути

Я люблю, коли ти поруч
Ця миттєвість, наче мари
Зводять з розуму мене
Твої очі, твої чари

Я люблю, з тобою бути
В ясний день, і у негоду
Я кохаю твої душу
Я кохаю твою вроду

Я люблю, з тобою бути
Вдень, у ранці, в надвечір’я
Розмовляти про кохання
І про всесвіт, про сузір'я

Я люблю, з тобою бути
У цю мить, неначе крила
Підіймає до небес
Невідома, дивна сила

Я люблю, з тобою бути
Мить, хвилини, дні чи роки
Не вежливі, місце, відстань
Кілометри, милі, кроки

Я люблю...

Я сумую, за тобою
кожну мить, хвилини, роки
дощ, за вікнами чаклує...
відбиває твої кроки...

Листопад затіяв бал
одяглись в наряди клени
листям жовтим мерехтять
осінь кличуть в наречені

Я сумую, за тобою
кожні дні, хвилини, миті
ти не дзвониш, ти не пишеш
мов мене, немає, в Світі...

Я сумую, за тобою
бо без тебе- пекло, муки
мрію, знову цілувати
твої губи, твої руки

Я сумую, за тобою
ти зі мною, в кожній миті
зачарований тобою
ти одна, єдина, в Світі...

Я сумую, за...

День закінчився, лягаю у ліжко
Тихо, сумно, мені не заснути
І кружляють думки нишком
Знаю, бажають минуле вернути

Я заплітаю ці думки у стрічки
Стрічки в вірші (плету на колінах)
Ніч, нескінчена, запалюю свічки
Пам’ять блукає в життєвих руїнах

Пам’ять блукає, ворожить, чаклує
Перед очима, роки́ пролітають
Пам’ять, як доля, то б’є то цілує
Думки, мов птахи, в небі, кружляють

Я не в змозі, минуле забути
Те кохання, ту ніч в хуртовину
Я не в змозі, ті дні повернути
І тому, відчуваю провину

І тому, час минає невпинно
Віддаляє від місця кохання
ми з тобою, на різних планетах
наша зустріч, миттєва й остання

Я не в змозі, назад повернутись
В ті обійми, в ту пристрасть, в ті ночі
І тому, я впадаю в безумство
І ненавиджу Світ, й твої очі

І тому, Час невпинний, жорстокий
За вікном перемелює роки
Але іноді, я сподіваюсь
Що почую в тиші́ твої кроки

Я...

ДЕЙСТВИЕ III

ЯВЛЕНИЕ I
Владимир, Вадим
Вадим
Скрепясь, сноси удар, ниспосланный судьбой.
Владимир
Чем, небо! винен толь Владимир пред тобой,
Что ты себя его напастью утешаешь?
Не ты ль меня, не ты ль к злодейству обращаешь?
Отдай Рогнеду мне, отдай, свирепый рок!
Иль будешь винен ты, коль буду я жесток,
Коль мною кровь врага и брата пролиется!
Вадим
Коликой славою Владимир вознесется!
Все скажут: он пришел прервать России стон;
Героем он пришел, а стал убийцей он...

1
«Итак, всё кончено, пожалуй...-
сказал он, скорбно, сам себе;
А не согласен, так обжалуй! -
едва ль резоном, да к судьбе...,
имея угол, в ней, недавно,
где хлеба был кусок, подавно,
но утро унесло, всё, прочь,
толкая душу, словно в ночь...
Ведь должен буду дом оставить,
где, всё-таки, родился я,
и где отец мой умер, зря,
виновника чтоб позабавить,
кто, будто, смерть его, ценя,
к сей нищете, привёл меня...».
2
Он мать увидел, на портрете,
в тоске, глаза остановив,
где...